Рок...

ЇЇ пройняло ніби струмом. Чергова підла брехня.
- «Де ж мій ангел,який завжди має бути поряд і оберігати?» із слізьми на очах подумала дівчина.
Так і є… Він покинув її уже давно,це не перший гострий біль, який щодуху пронизив її серце і найболючіше,що він, коханий, про цю біль знав… Гарячі сльози покотились по зблідлих від образи щоках.
-Що ж робити,що казати? – думки,немов відлуння молота бились у її голові.
Різким рухом вона взяла до рук мобільний телефон.Залишилось лише одне – одягнутись і швидко вийти із цієї кімнати, з цього будинку, де у неї зломалась душа. Вона нехотіла його бачити, хотіла поїхати із цього міста і більше ніколи,ніколи сюди не повертатись. Вона знає, як прощатись із минулим…
- «Нехай, я його більше ніколи не побачу і не почую його голос – це моє єдине бажання» - про себе кричала дівчина.
- Зателефоную! – пробігла думка у її голові. Він вислухає та зрозуміє, чомусь йому вона довіряла.Так і зроблю. Набрала номер і через декілька секунд почула знайомий голос і відразу,таке потрібне «Що сталось?»
Вона тихо промовила – «Знаєш, він мені зрадив…» довге мовчання.
- Я не знаю,що робити, я зовсім розгублена, ти можеш приїхати?...
- Так,чекай я скоро буду.
Вона залишилась чекати… На вулиці тихо і гарно падав сніг. Усі будиночки,дерева, були вкриті білою пуховою ковдрою,яку розстелила зима. Холодно було і в серці дівчини. Було невловиме відчуття,що вона щось втратила,щось важливе,те,що її зігрівало,те,що вона так цінувала – його… Прохожі виглядали немов сніговички,всипані ніжними сніжинками, та по вуха закутані у різнокольорові шарфи, які надавали цій зимі і цьому дню святкового настрою.
Дівчина мовчки сиділа біля вікна. Озирнулась по кімнаті і погляд її зупинився на високій, тендітній троянді,яка самотньо стояла на столі. На щоках знову з'явилися прозорі краплі,які солоним струмочком котилися до низу. Адже,ще зовсім недавно він будив її цією трояндою. Вчора було 3 місяці, як вони здавалось покохали один одного,а сьогодні такий гарячий ляпас по щоці.
Серце знову зжалось від гострого та вогняного болю. На стулі,біля ліжка,на якому вона сиділа лежала пачка сигарет. Через декілька хвилин вона уже видихала густий та гіркий дим,який всього на декілька секунд її заспокоїв. Раптом = стук у двері.
- Боже, невже він повернувся?! Невже час так швидко промайнув, а того з ким їй так хотілось поговорити так і не було.
- Що робити,як про це говорити,як дивитись взагалі у вічі цій людині,яка тебе зрадила, а ти готова була нероздумуючи життя за нього відати.
Знову стук. Потрібно відкрити. Так і зробила – відкрила навіть не глянувши у ще донедавна кохані, а сьогодні такі брехливі очі. Знову повернулася на ліжко. Тремтячими руками запалила сигарету і глибоко вдихнувши гаряче повітря,подивилась на нього. В його очах було повне нерозуміння того,що діється. Він мовчки роздягнувся і сів біля неї.
- Що з тобою? Ледь чутно промовив він, чому ти вся тремтиш?
Дівчина ледве стримувала себе від істерики та від того,щоб завдати йому такого ляпаса,якого він дав її знаходячись на відстані
- Я все знаю – нестримно прокричала дівчина. Як ти міг? Навіщо ти зі мною так зробив?....
Він мовчав. Через декілька хвилин хотів її обійняти та у відповідь було лише холодне :
- Не торкайся мене!!! Не смій, після того як був з іншою,обіймати мене і чекати на взаємність… Знову мовчання.
- Чого нічого не кажеш,я тобі зовсім непотрібна? З розпачом промовила дівчина.
- Вибач мені… Я просто не знаю,що сказати.
- Отже,ти не знаєш?!!! Не знаєш чому вирішив зневажити мене і торкнутися іншої? Не знаєш чому проміняв мою любов і ніжність на ніч з другою?! Ти хоч розумієш,що ти зробив?! Розумієш, як ти мене принизив? Не віру тепер нікому!!! Чуєш? Бо як вірити?! Адже,якщо те,що у нас з тобою неправда,то що взагалі у цьому світі є правдою,що?......
Він мовчав. Вона дивилась на нього і хотіла пригадати хоч щось приємне,хоч щось,що змусило б нагадати їй про ніжність та чисте кохання до нього.  Та натомість перед її очима,як пазли,які складають діти,розгоралась картина зради. Не просто зради, а підлої брехні від найріднішої,як їй здавалось людини. Вона думала як він її торкався,як вона ніжилась у його обіймах,як він говорив гарячі слова іншій,як він цілував іншу,як любив, а може й любить іншу,тому так і вчинив….
Вона знову поглянула на нього і таки відчула, але дещо інше і далеке її серцю почуття – ненависть. Ненависть до нього,ядовиту лють до його погляду,навіть подих,який був у нього тривожний та частий, викликав у неї відразу.
-Ненавиджу! – подумала дівчина. Озирнувшись навколо,вона побачила пусту,холодну і зрадливу кімнату.
Хочу поїхати,твердо сказала дівчина. Не хочу ні хвилинки тут залишатись! Раптом стук у двері. Вона впевнено відкрила і побачила на порозі його – це був Віталій,той якого вона чекала, його друг. Так,друг,але зовсім інший. Він був нездатний на зраду і таку підлість. Боже,як вона хотіла в той час,щоб її коханий був схожий на нього.
Ось воно,швидко пролетіла думка у її голові. Він мене не кохає і ніколи не кохав,тому так вчинив. Для нього я просто іграшка,якою можна погратись і викинути…
Вона подивилась Віталію у вічі і лише у одному його погляді відчула таку потрібну їй підтримку. Він ввійшов у кімнату. Затягнулось мовчання. Вона одягалась,не знаючи,що йому сказати,відчувала просто велику вдячність цій людині!
Та і він був занадто освідченим,щоб вимагати у такій ситуації пояснення від нього чи від неї.
От і все. Нарешті вулиця.Вони йшли швидко. В її голові прокручувалось безліч моментів,всі вони були приємні та щасливі,але вона розуміла,що те все,що було,то одна велика брехня.
Ось і вокзал. Скоро поїду. Скоро забуду,повернусь до минулого. Вона знала,що після їхнього прощання змінить своє життя. А щоб остаточно забути його,буде з іншим,стане його нареченою і з часом усе минеться.В той час їй здавалось це єдиним виходом із того пекла у якому повільно горіла її душа.
Та доля розсудила по їншому. Нікого не питаючи і не дивлячись ні на чиї почуття і благання її рейс відмінили.
- Боже! Знову повертатись у той будинок,у ту кімнату,де ледь від болю та відчаю не втратила розум. Та іншого виходу не було.
День швидко добіг до кінця. За вікном ледве-ледве виднівся сніг,було темно. Для себе вона вирішила,що ця ніч стане останньою,завтра вона поїде і забуде його.
Вона відчувала його неспокій, а може це був сором. Та ні,звідки це почуття могло взятись у того,хто говорив «кохаю тебе»,а сам провів пристрасну ніч з іншою і не одну…
Ні, вона не хотіла чути його виправдовувань,не хотіла знати чому він був з іншою,або ж просто боялась почути відповідь. У її голові крутилось безліч думок,що робити? Що казати і чим це все закінчиться?...
Коли він до неї торкнувся у неї було різке бажання забрати його руку,та раптом,вона зрозуміла,що хоче провести цю ніч з ним, і якби дико це не звучало, вона хотіла його… Саме так, вона розпрощається з ним і з минулим,а чому б і ні,він ж міг робити все для того щоб задовольнити свої інстинкти,то чому вона має відмовити собі у цьому бажанні. Чи то від болю, чи від істерики, вона посміхнулась.
Ніч минула швидко. Вона дозволяла йому торкатися себе,цілувати себе,говорити і слухати ніжні і повні пристрасті слова. Та це була перша ніч з ним, в яку, їй до його почуттів було байдуже. Їй було всеодно,що він відчував і чи кохав її у цю ніч.
Невдовзі він заснув… Всі спали… Вона тихо встала і підпалила сигарету. Їдкий дим нагадав їй про зраду. Вона довго думала.
Настав ранок,вони пішли на вокзал,попрощались і вона поїхала,поїхала не лише від нього,а й від пекучого болю,який поселився у її серці.Дорогою вона довго роздумувала,над тим,що ж робити,як пробачити, та це було не найстрашніше, страшне було те,що вона зрозуміла,що всеодно кохає його і як покинути і відмовитись від того,кого вибрало твоє серце вона не знала…
Приїхала у своє місто, та легше не стало,зустрілась з колишнім,тим,що кохає її, та стало ще гірше,вона розуміла,що як добре,коли ти знаєш,що тебе люблять і хочуть бути з тобою…
Вечір… Вона вкутавшись в одіяло сидить і пише це оповідання, на очах виблискують сльози,так важко,коли ти розумієш,що ти залишилась на самоті і біль,який ти відчуваєш з кожною хвилинкою розриває тебе на шматочки….
Раптом телефонний дзвінок… На дисплеї висвітилось до болю знайоме ім'я,вона не могла,щоб не підняти слухавки і не почути рідний її серцю голос,нехай вона для нього ніхто,нехай він її зневажив,та весь парадокс полягав у тому,що вона його любила…
Підняла трубку і почула його,він співав,що кохає її,що розуміє,що вона його єдина…
Їй так хотілось у це вірити…
І вона ледь чутно прошепотіла «люблю тебе…»
В цей час у світі розгорталось безліч цікавих або й не дуже історій,та їй було всеодно,вона знайшла сили у собі,щоб бути з тим кого кохає, вона йому ще не пробачила,бо не знає чи таке можливо пробачити,а може розуміння прийде пізніше,з мудрістю, вона не знала.
Підійшла до вікна. Надворі горів маленький і самотній фанарик і через те світло,яке він відбивав,вона бачила сніжинки,які падали,падали і падали,немов малювали їй нову дорогу у цьому житті.