Мені всі говорять: даремно чекати на диво,
І тихо сміються, бо знають, що я все чекаю…
Та свято я вірю, що все в цьому світі можливо,
Іду без пальто по морозу, вдаю, що смілива,
І так, як і Герда, шукаю тебе, свого Кая.
Мені всі говорять, що я вже, напевно, здуріла:
Я мрію про те, щоб скоріше весна або літо,
Щоб десь за плечами, з лопаток, з'явилися крила -
Я б небо тоді розірвала і Бога відкрила,
Зіткала б тебе з оксамиту і стиглого жита.
Мені всі говорять: забудь, відпусти свої мрії -
Нехай вони в хмари птахами на волю злітають.
А я так не можу, не хочу, не буду й не вмію!
Нехай всі говорять, шепочуть, шиплять, наче змії…
А я не втрачаю надії: я щастя чекаю…
Чекаю
© Copyright: Лилия Боровик, 2014
Свидетельство о публикации №114020800035
Свидетельство о публикации №114020800035
Рецензии