Тоска по югу Смуток за пiвднем

Констянтин Миладинов

Смуток за півднем
Перевод с македонского
на украинский язык
Ангелины Соломко

Крила орлині мати бажаю,
Аби долинуть до рідного краю.
Дізнатись: край мій не є в обрАзі,
Як друг найкращий,  як добрий рАдник,
Та й Стамбул, й Кукуш заодно побачить;
Дізнатись: сонце моє — добріше,
Не так похмуре; світить ясніше.

Якщо ж і тут мороком стріне,
Якщо повите смутком світило,
Я в путь-дорогу знову зберуся,
В інші краї вільно помчу я:
Сонце любові там ласкою гріє,
Небо любові зіроньки сіє.

Тут все похмуре — морок звиває,
Темна імла світ застилає.
Чорні сніги враз закружляли,
ВІхоли вили, вІтри світ рвали,
А над душею нависли грізно
Темрява й холод, й думи невтішні.

О, ні не можу я тут  зостатись!
Чи то ж  душа — не вільна є птаха!
Дайте же крила! Духом орлиним,
Аби до милих долин поринув,
Аби досяг я милого півдня,
Охрід побачив та Стругу рідну.

Душу мою там зоря зігріває,
Світлістю сонце ліси осяває
І помічаєш: природна та сила
Щедро навколо все напоїла.
Озеро, бачиш, ніжно біліє
А чи від вітру синьотемніє,
Глянеш на поле, на гірські зломи —
Всюди помітиш вЕлич Господню.
Там на сопілці душею б заграти.
Сонечко зАйде, мені й помирати.


Тъга за юг

Орелски криля как да си метнех

и в наши стърни да си прелетнех!

На наши места я да си идам,

да видам Стамбол, Кукуш да видам;

да видам дали сънце и тамо

мрачно угревят, како и вамо.

Ако как овде сънце ме стретит,

ако пак мрачно сънцето светит,

на път далечни я ке се стегнам

и в други стърни ке си побегнам,

където сънцето светло угревят,

къде небото дзвезди посевят.

Овде йе мрачно и мрак м' обвива

и темна мъгла земя покрива;

мразой и снегой, и пепелници,

снлни ветрища и виюлици;

околу мъгли и мразой земни,

а в гръди студой и мисли темни.

Не, я не можам овде да седам!

Не, я не можам мразой да гледам!

Дайте ми криля я да си метнам

и в наши стърни да си прелетнам.

На наши места я да си ндам,

да видам Охрид, Струга да видам.

Тамо зората греит душата

и сънце светло зайдвит в гората;

тамо дарбите- природна сила

со съта раскош ги растурила:

бистро езеро гледаш белеит

и си од ветар синотемнеит;

поле, погледниш или планина,

сегде божева йе хубавина.

Тамо по сърце в кавал да свирам,

сънце да зайдвит, я да умирам.