Лежить на підлозі, ніби розбитий ідол,
сінематично гарна, в самій білизні.
Випускаючи розпач (а, може, лібідо),
кричу, називаю "лярвою" цю, залізну,
що, ніби Горгона,
робить із мене бездухий камінь.
Але ж і це не про неї! Не про бліде тіло
на холодній кахлі у самій майці...
Чи можна її любити ривками?
Чи можна по ній проїхати зайцем
і лишитися непоміченим, але у цілі?
Шепоче: "Що мені від твоєї злості?"
І я підіймаю руки раптово зміцнілі
й несу її в постіль.
К
© Copyright: Мария Лихошерстова, 2014
Свидетельство о публикации №114020700696
Свидетельство о публикации №114020700696
Рецензии