Вогонь i Вода

Вогонь і Вода зустрілися разом.

Вогонь сказав: "А хочеш, розкажу,
Як пісня лине зразу,
Як тільки-но до тебе я торкну?"..

Він закохався був у неї зразу.
Палив вітри, щоб чула лиш вона,
Писав казки про тих, хто вечорами
Був тільки з нею, з нею..
                А вона
На нього глянула і зашипіла.
Кипіти так уміє лиш вона.
Вона сказала: "А спали трембіту,
У неї пісня надто голосна!".

І він спалив. Трембіта закричала
І попелом у небуття пішла.
Здавалося, він виконав прохання:
Мала піддатися йому Вода.

Але Вода все так не піддавалась,
Сказала: "В небі так багато зірочок.
Я всіх повідбивати маю,
Але не бачу темряву й пісок".

І він спалив ліси навколо краю,
Щоб небо потемніло хоч на мить.
Не шкодував ні кущиків, ні гаю,
Щоби її  завцянку вдовольнить.

Але Вода ще більше лютувала,
Тепер людей вона не любить - відказала..

Ось так Вода ще довго лютувала,
Вогонь усі завцянки вдовольнив.
Проте Вода цього не визнавала,
Сказала, щоби корабель узяв
              Та й підпалив.
І щоб підплив до неї..

Закоханий Вогонь так і зробив
А Вода бурю підійняла,
Кричить, що він пече її, болить.
Узяла хвилю високо підняла, і...
                Загасила пожежу на морі..
.
.
.
.

Як бачимо, кохання є зрадливе,
Не всіх любов'ю здатне покорить.
Чим ближче підпливаєш ти до хвилі,
Тим швидше тебе можуть "погасить".