Колиска

Я – сніг,  ти - біг від себе… І рожевий
Схід сонця не рятує від невдачі,
Що грало так безжально в нас на нервах?
Чому ми невблаганні і невдячні?
Гординя, певно, грація скульптурна
Повстала поміж нашими серцями,
Й морозом обпікає душу, дурить,
Лягає на тіла, керує нами!

Я – рій думок, ти – камінь при дорозі,
Веде яка незнаними шляхами,
Іду та спотикаюся, ти – в позі:
«Упала – встанеш!» Ділиш все на грами,
І ріжеш нитку тонку, що  зміцніла,
Та ніж  свій тупиш, нас – не роз’єднати,
Бо є між нами син, а він – безкрилий,
Це ж ми йому за крила – батько й мати!

Я – тиха пісня, ти – гучна тривога,
Женеш чимдуж кудись повітря зимне,
А я втішаю, йдемо бо у ногу,
Життю радіймо,  доля вже незмінна.
Схиляєшся ти лагідно на руки:
Колискою для всіх мужів є жінка,
Бо крізь віки несе в собі сполуку
Кохання і родини - безупинку!


ОНЛАЙН-ПЕРЕВОДЧИК:

Я – снег,  ты - бег от себя. И розовый 
Восход солнца не спасает от неудачи,
Что играло так безжалостно у нас на нервах?
Почему мы неумолимы и неблагодарны?
Гордыня, вероятно, грация скульптурная
Восстала между нашими сердцами,
И морозом обжигает душу, дурит,
Ложится на тела, руководит нами!

Я – рой мыслей, ты – камень при дороге,
Которая ведет неизвестными путями,
Иду и спотыкаюсь, ты – в позе:
«Упала – встанешь!» Делишь все на граммы,
И режешь нить тонкую, которая  окрепла,
Да нож  свой тупишь, нас – не разъединить,
Потому что есть между нами сын, а он – бескрылый,
Это же мы ему за крылья – отец и мать!

Я – тихая песня, ты – громкая тревога,
Гонишь посильнее куда-то воздух холодный,
А я утешаю, что идем в ногу,
Жизни радуемся,  судьба уже неизменна.
Склоняешься ты мягко на руки:
Колыбелью для всех мужей является женщина,
Потому что сквозь времена несет в себе соединение 
Любви и семьи - постоянно!