Ми не побачимось бiльше нiколи

Ми не побачимось більше ніколи,
І не потрібні ті зірвані квіти.
Ти не побачиш, як так випадково,
Буду один ще роками горіти.

Навчи мене, як тебе розлюбити,
Бачити рідше? Дихати? Жити?
Стерти із пам'яті мов і не бачив,
Більше курити, вмирати на здачу?

Пити безбожно, забути про вікна,
Димом завісити дряпані стіни.
Не відчувати нічого більше.
Гучно кричати, та тільки тихіше.

Пиши, твоє ім;я на стіні,
Спіши, але без мене ні,
Тікай, за тобою я,
Забувай моє ім;я,
Біжи, спливає наш час,
Залишає лише тінь забутих нас,
//Зникаю  я//

Ти полетиш і забудеш невдовзі,
Ніби мене і не пам'ятала...
І не зустрінеш ти знов на порозі.
Хоч не хотіла, та міцно тримала.

Так, я знайшов своє щастя й полон,
В подиху, погляді, рухах твоїх.
Ти тепер танеш як вранішній сон,
І в телефоні твій голос затих.

Знаєш, напевно не було нічого,
Все це наснилось мені позавчора.
Та не потрібен нікому, ніколи.
Так, я поганий. Так, я потвора.

Пиши, твоє ім;я на стіні,
Спіши, але без мене ні,
Тікай, за тобою я,
Забувай моє ім;я,
Біжи, спливає наш час,
Залишає лише тінь забутих нас,
//Зникаю  я//

6.02.2014

Иван Курган и Богдан Ярош