Трагедiя мови
не тільки вороги, а й діти власні тешуть.
Ліна Костенко
ТИ – мова
Моєї
Прадавньої
Нації.
Тобі вже
Співали
Багато.
Он дехто
Тобою
Стриже
Асиґнації,
А дехто –
Розламує
Ґрати .
Розводили
Юди
Пусті
Баляндраси,
На котрих
І ницості
Слизько…
В тобі
Гартувалося
Слово
Тараса
І шабля
Богдана
Хмельницького.
В тобі, моя мово,
Задимлені
Шанці,
Шляхетна
Статура
Герба.
В тобі – чорний прапор
Махновських
Повстанців
І вічна
Звитяга
УПА.
В тобі – материнська
Знедолена лють,
І батька
Криваві
Тортури,
В тобі – тихий стогін зими
Після Крут
І горда
Постава
Петлюри.
О мово! Очами
Малого хлопчини
Шукала ти
Вірних
Перлин…
Та врізались в тебе
Розгнуздані кпини,
Коли тебе
Зрадив
Син.
Той син є усюди:
В душі крамаря,
Що хтиво
Видудлює
Чарку,
В душі науковця
І плугатаря,
І навіть
Малої
Школярки.
Отак, моя мово.
Допоки той син
Твого укорочує віку,
Не стане яса
Українських
Сивин
З руїни
Усяких
“язиков”.
03.01.14
Свидетельство о публикации №114020508432