Гарна дружина

Гуляв  я  по  світу,  довго  не  женився,
Приїхав  додому,  в   дівчину  влюбився.
В  сусідньому   домі  дівча  підростало,
Для  моєї  мами  невісткою  стало.

Для  моєї  мами,  та  рідного  сина,
Стала  дорогою  чужая  дитина.
Вона   молоденька   і   вміє  любити,
Тепер  будуть  разом,  вони  добре  жити.

Так  думала  мати,  думала  й  гадала,
А  прийшла  неділя  бабусею стала.
Підростають  внуки,  носить  їх  лелека,
Добре  що  у  лузі  гніздо  не  далеко.

Спочатку  був  хлопчик,  та  й  дівчаток  двоє,
Вже  має  бабуся  онуків  аж  троє.
Молода  ж  дружина   розцвіла,   як   квітка,
Ходить  до  ставочка,  мов   тая  лебідка.

Ходить  до  ставочка  набирати  воду,
Там  як  у  люстерці,  бачить  свою  вроду.
А  коли   молодиця  вертає,  з   водою,
То хлопцям  й  чоловікам  немає  покою.

Від  такої  вроди  мусять  червоніти,
Як  прийдеться  з  нею  їм  погомоніти.
Думи   мої   думи,  горе  мені  з  вами,
Піду  я  на  розмову  до  рідної  мами.

«Мамо  моя  мамо,  дай  мені  пораду,
Маю  гарну  жінку,  та  не  дам  їй  раду.
Скажи   мені   мамо,  люба  моя  ненько,
Як  приручить  жінку,  ще  й  таку гарненьку.»

Відповіла  мати:  «З  лиця  не  пить  воду,
Люби  свою  жінку  не  тільки  за  вроду.
Люби  свою  жінку,  вона  дітей  –  мати,
І  вам  разом  жити,  треба  й  довіряти.

Щоб  на  світі  добре,  ти  прожив  не  днину,
Треба  що  би  завжди,  ти  любив  дружину.
Бо  любов  взаємна – то  велика  сила,
Й  запорука  щастя,  памятай  це  сину!»

            лютий,  2010