ми йдемо на дно
І комом в горлі присмак смутку,
І поряд всі думки оці,
А люди наче проститутки…
А люди все біжать кудись,
Біжать до когось, чи від когось,
Наче повії… подивись!
І не бояться навіть Бога.
А в мові їх сповна брехні,
І зрада тут, куди не глянь…
А знають всі вони чи ні,
Що все життя їх із кривлянь?
Вони вдають зірок із себе,
Весь час говорять напоказ,
А я дивлюся все у небо,
Питаю в Бога: «Що це? Сказ?»
Поки не пізно, схаменіться!
Згадайте, люди, про мораль!
Навкруги себе подивіться,
Чи вам самих себе не жаль?
****
Слеза скатилась по щеке,
И привкус грусти в горле комом...
Не выразить все на листке,
Весь мир уж пошлостью окован.
А люди все бегут куда-то,
Меняя близких, как перчатки,
Да только совесть их измята,
И к деньгам только люди падки.
И ложью полнятся слова,
Измены уж не удивляют.
А чем полна их голова?
Ах, люди… Бога отрицают.
Себя царями возомнили,
Решили, что они все звёзды.
Но равны все, когда в могиле,
Но понимают это поздно.
Как-будто разума лишись...
И деньги править миром стали,
И ценности все изменились,
Мы ниже плинтуса упали.
Я, может быть, груба излишне?
Но по-другому не умею,
И мир наш просто никудышний,
В дерьме погрязли, там и тлеем.
Свидетельство о публикации №114020512612