Бузкова тінь твої вкриває плечі.
Мої – лише холодна сніжна шаль.
І вогнище неспокою надвечір
Відігріває приспану печаль.
Тріпочуть крила, вибгані з ілюзій,
За спиною здіймають вітерець.
Ми знову друзі. Знову тільки друзі.
Бляшанки для подрібнених сердець.
Не думай, я надій не маю більших,
Не мрію про бузкову теплоту.
Проте пишу сумніші вдвічі вірші,
Коли тебе збивають нальоту.
Бо вдіяти нічого більш не можу.
Не вітер я, щоб втримати крило.
Хіба просити з-поза огорожі
Едему: «Намалюйте інше тло
Для днів його – невпинного Ікара,
Що присмерку приємний фіолет,
Пірнувши у морозні хвилі-хмари,
Забув, аби не стишувати лет».
29-31.01.14
Iкар
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114013109335
Свидетельство о публикации №114013109335
Рецензии