Так швидко злущилась осіння позолота!
І руки ревматичні й вузлуваті
Здійма дерева. Сіра тінь - скорбота –
Над містом. Виснуть хмари головаті,
Тлумляться. Чаїться ніби – ЩО ТО?.. ХТО ТИ?!.
Зійшовши ледве, пада сонце анемічне
За пруг, в пащекувату прірву бляклу.
Колони клонів сновига ритмічно,
Стовбурчать лікті, спини, очі. Вклякла
Столиця сторожко, наскрізь просякла
Передчуттям Зими, жаскої січі
З ордою навісною варіятів –
Нелюдська лють біснується, у вічі
Регочеться, яріє, розіп'яті
Любов і Честь… Палають рясно свічі…
Дерева руки зкостенілі та старечі
Здіймають ген, у прірву барвінкову…
Весна?! Ти чуєш? - голоси лелечі
Збудили безгоміння це ранкове!
Орда конає… Небо розправляє плечі…
Листопад 2013 – 31 січня 2014
Так швидко злущилась осiння позолота!
© Copyright: Марина Степанская, 2014
Свидетельство о публикации №114013108598
Свидетельство о публикации №114013108598
Рецензии