Из Тараса Шевченко. Переводы с украинского

Тарас Шевченко

*

А. О. Козачковскому

Давно всё это было. В школе
у нас учителем был дьяк.
Стащу тихонечко пятак  –
убогий сам, едва не голый, – 
бумаги лист себе куплю,
в укромном месте сотворю
книжонку малую. Крестами,
ещё узорами, цветами
вокруг листочки обведу,
чтоб списывать Сковороду,
то ль «Трие цари со дары».
А сам же в зарослях травы,
от глаз, ушей чужих скрываясь,
я плачу, напевая.
Судьба под старость мне опять
в бурьяне прятаться, стихами
пестрить бумагу и, слезами
умывшись, песни распевать…
И тяжко плакать… И не знаю,
за что меня Господь карает?
Что в школе мучился и рос,
глупцу седеть там довелось
и умереть?.. Да, понимаю:
пятак всему тому виной,
что у дьяка украден мной.
Вот так Господь меня карает…

Оригинал

*

А. О. Козачковському*

Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка**,
Гарненько вкраду п’ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І везерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари»***.
Та сам собі у бур’яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.
І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись,
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні.
І тяжко плакать. І не знаю,
За що мене Господь карає?
У школі мучилось, росло,
У школі й сивіть довелось,
У школі дурня й поховають.
А все за того п’ятака,
Що вкрав маленьким у дяка,
Отак Господь мене карає.



*
Течёт вода из-за гая
под горой высокой.
Утята стайкой плещутся,
вьются средь осоки.

А уточка выплывает
с селезнем за ними.
Ряску ест, перекликаясь
с детками своими.

Оригинал

*
Тече вода із-за гаю
та попід горою.
Хлюпочуться качаточки
поміж осокою.

А качечка випливає
з качуром за ними.
Ловить ряску, розмовляє
з дітками своїми.



Завет****

Как умру, похороните
мой прах на могиле*****
там, где степи бескрайние,
в Украине милой.
Крылья нив широкополых,
Днепр в прибрежных кручах
чтоб виднелись, доносилось,
как ревёт ревучий.
Понесёт из Украины
прочь - в синее море -
вражью кровь… и вот тогда я
и поля, и горы –
всё покину в устремленьи
к самому лишь богу,
чтоб молиться. А до часа
я не знаю бога.
И, земле предав, вставайте,
оковы порвите
и вражьей лихою кровью
волю окропите.
И меня в семье великой,
в семье вольной, новой
помянуть не позабудьте
незлым тихим словом.

Оригинал

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани, і гори —
Все покину, і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.



* Козачковський Андрій Осипович (1812 — 1889) — лікар, приятель Шевченка. Народився в Переяславі (тепер місто Переяслав-Хмельницький Київської області) в родині ректора семінарії. У 1835 р. закінчив Петербурзьку медико-хірургічну академію і служив у морському відомстві. Восени 1841 або на початку 1842 року познайомився з Шевченком і до кінця його життя підтримував з ним дружні взаємини.

** ...в учителя-дяка... — Автобіографічна деталь: Шевченко вчився у кирилівського дяка Павла Рубана (прізвисько — Совгир), а після смерті батьків, за його словами, «приютился... у дьячка (Петра Богорського. — Ред.) в школе в виде школяра-попыхача». У повісті «Княгиня» є згадка про зошит із сковородинськими псальмами, що належав дяку Рубану. Оскільки далі мова йде про списування Сковороди, то, очевидно, саме у дяка Рубана і взяв майбутній поет п’ятака, щоб купити паперу для письма.

*** «Три царіє со дари». — Йдеться про колядку (чи псальму), в якій оспівуються три царі, що, за легендою, приходили вітати народження Христа. Колядок з цим мотивом є кілька. І. Франко вважав, що Шевченко має на увазі колядку «Радость нам ся являє...», друга строфа якої починається рядками:
Триє царі со дари
Христу поклон отдали
(Франко І. Наші коляди. — Львів, 1890. — С. 6).
Аналогічний мотив зустрічається й у псальмах « Вси языцы купно лицы...», «Бог предвечный народился...», в яких відповідно є рядки:
Трие цари текут со дари
Рожденна витати
(Богогласник. — 1850. — С. 7); /593/
Трие цари идут со дары
До Вифлеема мЂста
(Богогласник. — 1885. — С. 8).
[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 58-61; 590-593.]

**** Збірка «Три літа», Київ, «Веселка», 1987. – с. 65.

***** Могила, -ы; ж.
1.
Яма для погребения умершего. Опустить гроб в могилу. Рыть, копать могилу кому-л. (также: готовить гибель, строить козни). Смотреть, глядеть в могилу (быть близким к смерти). // Место погребения; холм (обычно с каким-л. сооружением) на месте погребения. Прийти на могилу. Принести цветы на могилу матери. Братская м. (общее место погребения одновременно погибших где либо). Могила Неизвестного солдата (мемориальное сооружение на месте погребения останков неизвестного воина в память о всех погибших на войне).
Большой энциклопедический словарь.
2. Могила, могилка – холм, курган, насыпь над древним захоронением. М. разбросаны по всей степной Украине. Выражение Т. Шевченко «на могиле» скорее относится не к обряду предания праха земле - он именно указывает место захоронения. Т. Шевченко завещал похоронить себя по казацкому обряду – с насыпкой холма на месте захоронения. (С).
Могила Шевченко. Тарас Григорьевич Шевченко был похоронен 12 марта 1861 года (по новому стилю) на Смоленском православном кладбище в Санкт-Петербурге у здания Церкви Смоленской иконы Божией Матери. Спустя два месяца в соответствии с его завещанием, Шевченко перезахоронили на территории Украины. В 1989 году на месте первого захоронения был установлен валун из гранита.
Могила Тараса Григорьевича Шевченко в Каневе на Чернечьей горе является одним из самых почитаемых мест для украинского народа. Входит в состав Шевченковского национального заповедника наряду с рядом музеев. Над могилой возвышается гранитный памятник (скульптор Матвей Манизер, 1939). Википедия.