и почему слова мои молчат... Мирослава Стулькивска

Оригинал:

Ти  думаєш, мені бракує слів?-
Вони  з душею мовчки розмовляють.
Сумують, що  іще не випав сніг,
Та й променем надії   звеселяють.

Ти  не питай, чому слова мовчать,
Чи плачуть стиха, як душа німіє…
Хворіють   з нею, а бува - кричать…
З  жалю тремтять, коли  серденько  мліє.

Буває,  зійдуть сміхом на устах,
Коли душі торкнеться  щось  приємне.
А  можуть навіть  гаснути ;в очах,
Коли  болять… Коли болять взаємно...

Сніжинками  ще  забіліє сніг,
І   вогник  знову  у очах  засяє.
Не  думай, що мені бракує слів, -
Моя   душа із ними розмовляє...
            
               
Перевод с украинского Светланы Груздевой:


Ты думаешь, я слов не знаю всех?
– С душой воркуют душными ночами,
Что в январе ещё не выпал снег,
Надежды возрождая лишь с лучами.

Не спрашивай, зачем слова молчат
Иль тихо плачут, раз печаль немеет…
Болеют с нею…иногда кричат!..
Дрожа от жалости, коль сердце млеет.

Сойдутся вдруг в улыбке на устах:
Коснулось сердца  что-то вроде гимна!
А могут вовсе угасать, как птах,
Когда болят…когда болят взаимно!..

Ещё снежинки выбелят любовь,
И огонёк опять в очах зажжётся.
Не думай, что не достаёт мне слов, –
Душою слово лучше бережётся…


Фото из Инета