В людях стільки холоду та льоду,
що досить вкрити Тихий океан.
Не розтопити , ту крижану воду,
не розігнати, той густий туман.
Так мало світла в їхніх душах,
погасло сонце в тисячі очах.
І погляди такі байдужі,
що посиляють в сердці страх.
Усмішку просто так даруйте,
тепла відчуйте повноту.
Зерно добра в собі рятуйте,
щоб розтопити вічну мерзлоту.
Так мало тих, хто просто за спасибі,
так мало тих, хто мир в очах несе.
Аговте люди, все у вашій силі!
Хай, хоч і сильно течія несе.
Тут стільки злості, що хоч поле сій,
я впевнена, що добре зійде.
Та в решті-решт відкиньте гниль!
Бо, до добра це - не призводить.
Очистіть душі, хай хоч раз
в очах палає вогник віри.
І поселіть тепло в сердцях,
бо ми ще люди а не звірі!
Всі зміни починаються із себе,
лиш треба заглянути в душу.
Хай стукає, те що між ребер,
його теплом я Антарктику зрушу.
Душевна Антарктида
© Copyright: Старлинг Марианна, 2014
Свидетельство о публикации №114013000366
Свидетельство о публикации №114013000366
Рецензии