Случайный попутчик

Кто этот мощный старик, как говорили про Кису Воробьянинова? На нём чёрная кожаная ковбойская шляпа с завязками, тёмно-синие джинсы,  туфли в заклёпках и клетчатая рубашка, а за спиной рюкзачок. И чешет он упрямо на своих двоих вдоль по линии скоростного трамвая прямо по направлению к городскому центру. Американец что ли? Не знаю, какие там все жирные и тупые, но старики у них бодрые, не впервый раз замечаю... Для осмотра достопримечательностей поздновато, хотя Крещатик хорош даже ночью, кто тут будет спорить...

-Перепрошую,... Молодий пан не знає де можна сісти на осьмий тролейбус?

-Дойдёте до площади Победы, по проспекту Победы, бывшему Брест-Литовскому... Майже навпроти універмага Україна зупинка громадського транспорту.

-Пан розмовляє вкраїнською?
-Авжеж, як можна не знати коли навчався в українській школі (когда мне выгодно я всякий раз  с лёгкостью перехожу на украинский, причём без всякой примеси долбаного суржика).
-То це файно, бо у вас тут зовсім про коріння своє позабували, куди не зайдеш, одні кацапьскі матюки, й більш нічого. Скрізь, у метро, та коло кіосків…
- А ви одразу видко  що не тутешній, звідкіля завітали до нас? На Святу Софію приїхали подивиться, мабуть.
- Тільки учора з Чікаго  прилетів. На ваші церкви подивився б з великою радістю, залюбки, але ж головна мета мого приїзду це Старий Схрон. Вже зранку  на автобусі від'їзджаю.
-Я певно не пам'ятаю, це десь біля Ровна?
-Так. Я бачу ти, хлопче, розбираєшся що та де. Я  у тих  місцях молодість свою провів… Волинь та Галіція.
- Там колись багато ляхів було та русинів.
-Так, це так. Й розмовляли там усі польскою чи русиньскою. До війни ще.
- Я лишень нещодавно переглядав документальный фільм по телебаченню, тіко не по державному каналі трансляція була. А чи насправді коли приймали вояків до Чотирнадцятої Галицької Дивізії то такий початок був: «Присягаю тобі, Адольф Гітлер...?»

Раньше фонари вдоль трассы светили не так ярко (вообще в городе слишком много света сейчас), вдруг почему-то ближайший к нам погас...


Мой случайный попутчик посмотрел мне в глаза с некоторым оттенком недоумения на лице, в ожидании того, что я «пойду дальше».
- Ні... Сказал он, поперхнувшись... -Це початок з присяги «РОлянда».