Димчо Дебелянов. Тиха перемога

Димчо Дебелянов
ТИХА ПЕРЕМОГА


Бог день для праці людям дав,
ніч – для люби і мирних снів,
нащо ж ізгоєві, хто б знав,
солодкі ночі ті і дні?

Життя строкате, наче в грі,
змінилось примусом лихим,
то радість хилить до жури,
то велич поруч із малим.

Під тягарем свинцевих крил
на битву ми йдемо однак,
і тисячі скорботних чіл 
несуть печальний чорний знак. 

Не остудити холодам
віт, що жадають так тепла,
й пливти завадити човнам
не зможе навіть буря зла.

Збагнувши, в чому долі карб,
обрав собі нелегку путь.
Так надра, приховавши скарб,
нас владно ваблять і зовуть.

– Ламкий  ти колос на стеблі,
тобі рости й рости якраз –
ти матір визнав у землі,
й до неї вернеш, прийде  час.

Із сонячних квіток вона
в долинах випліта вінок,
про зустріч з сином порина
у вир замріяних думок.

– Іди і подвигом звінчай
шлях непростий і тлінний свій,
хай перетвориться твій край
в країну осіянних мрій.

Вночі у супокійну мить
шатро зіркове бачу знов,
і наді мною струменить
всесильна і земна любов.

В привільній далі степовій
ходак крізь плетиво доріг,
пройшовши шлях буремний свій,
верта на батьківський поріг.

Братів тут стрінуть і синів
із словом рідним на устах,
а онде гордо вдалині
тріпоче перемоги стяг.


(переклад з болгарської - Любов Цай)


*Люба - поет.; те саме, що й любов.

***

Оригінал:

Димчо Дебелянов
ТИХА ПОБЕДА


Денят за труд е отреден,
за сласт и мирен сън - нощта,
а що е нощ и що е ден
за нас, изгнани из света?

Сурова вярност на дълга
смени живота пъстролик
и сля се радост и тъга,
сроди се малък и велик.

Вървим под тежките крила
на буреносна, мощна бран
и върху хиледи чела
чер жъртвен кръст е начертан.

Но няма мраз да заледи
топлик жадуващия кълн,
нито ще трепне пред беди
обуреваемият чълн.

Че светли тайни дух прозря
и аз обикнах тоя път,
по който земните недра
тъй властно мамят и зоват.

– Ти наш си, твоят дълг
е дълг на хрупкавия злак –
в земята майка опознал,
при нея да се върне пак.

Венци от слънчеви цветя
в долини слънчеви плете
и в кротък унес чака тя
да дойде нейното дете.

– Дойди, но с подвиг увенчай
ти свойта бренна суета
и нека бъде твоят край
една усмихната мечта!

Ноще, тъй светло примирен,
аз гледам звездния покров
и тихом се струи над мен
и крепне земната любов.

Разстлала се е ясна шир
и в нея странникът недраг
след много бури най-подир
намира своя роден бряг.

Там родни сенки с родна реч
посрещат брата и сина,
а нейде гордо и далеч
плющят победни знамена!...