Скосили літо, склали у покоси.
Зимніє трохи сонце золоте.
І засівається озима осінь,
Що в післязим'я в весну проросте.
Минули дні, що пахнули квітками.
І майже все, що вміє, відцвіло.
Уже поля затягнуті димами,
І урожаєм зайняте село.
В прощанні літо подає ще руку
На другий берег через яр, що ліг.
Де буде дощ шукати в нас притулку,
Аж поки не обернеться на сніг.
Прощатися завжди бува нелегко.
Як із людьми й дитинством - з літом теж.
Лиш в спогадах (і близьких, і далеких)
Нема ніяких календарних меж.
І тішить, що воно від розставання
Через морози з усмішкою мчить.
Не так, як це буває у коханні:
Прощаються, щоб більше не прийти.
ЙОГО ж назовсім я не відпускаю,
А просто "До побачення!" кажу.
І майже рік закохано чекаю,
Щоб знов признатись: "Я тебе люблю!"
Скосили лiто
© Copyright: Не Реальна, 2014
Свидетельство о публикации №114012801597
Свидетельство о публикации №114012801597
Рецензии