коровяче стадо

КОРОВ’ЯЧЕ СТАДО

Пасеться у лузі корів череда.
У річці, що поруч, студена вода.
Корови травичку раз-по-раз щипають
І голову вгору не піднімають
Поїли, попили, у стайню спішать,
Щоби молоко господарям віддать.
Така їхня доля – живіт наповняти,
Теляток, себе і людей годувати.
Все тихо, спокійно, корови при ділі,
Господарі ситі – всі просто щасливі.
Але у людей появилась ідея ,
Щоб витягти більші з корови надої.
Якби ще пасовиська менші зробити,
Худобу  побільше водою поїти.
Добитися свого вдавалося зразу,
Та молоко щось синіло щоразу.
А потім пісною водою ставало,
З корів просто соки усі витискали.
Господарі злились і стадо карали,
Без їжі вже деяких просто тримали.
Коров’ячі стада тоді об’єднались,
Терпіння ввірвалось і роги піднялись.
Знедолені, змучені дружно повстали,
Коров’ячі свої права відстояли.
А пастухам тоді добре попало,
Та так, що не показалося мало.
Тікали щодуху до своїх господ,
Кричали щосили: “Спасайся, народ!”
І люди насправді добряче злякались.
Тихенько у хатах своїх поховались.
Корови тим часом травички напаслись,
Ожили і більше господ не боялись.
Худобу великою звуть не даремно,
Бо  є в неї роги і розум, напевно.
Корова по своїй природі спокійна,
Не дуже вибаглива, користь – надійна.
Свою годувальницю треба цінити.
Нормально, спокійно усі хочуть жити.
Вести господарство треба уміло –
Щоб всі були ситі і кожен при ділі.

     *   *   *


У кожного в світі призначення своє,
Бажання похожі, але різні долі.
Єдине, що спільне завжди має бути –
Взаємна повага і совість почута.
 


2009.