Із районних військкоматів надсилали всім листи,
забирали юних хлопців та з сімей чоловіків,
швидко-швидко всіх збирали, розділяли на полки
лише там вони дізнались, чом потрапили туди.
Мертва тиша, пусті села, сотні кинутих хатин,
все залишилось назавжди, все завмерло навкруги.
Тяжко, боляче дивитись, ні одної живої душі,
а природа розцвітає - немов сниться у вісні.
Бродять кинуті собаки, дикий плач недоєних корів
тихим ехо чути так далеко,через відстань прожитих років....
Відслужили так як треба, не жаліючи життя,
віддаючи своє здоров’я, надіючись на майбуття.
Всім вручили нагороди, грамоти, медалі, ордена
та не поверне вже ніхто здоров'я,
що забрала радіація страшна.
Повернулися у сім’ї, в свої села, міста,дім
та не стерти ті картини, мертву тишу,чорний грім.
Скільки років вже минуло, але сниться ще вісні.
Плач маленької собаки у покинутім дворі.
Голос Чорнобиля
© Copyright: Татьяна Бабиева, 2014
Свидетельство о публикации №114012604423
Свидетельство о публикации №114012604423
Рецензии