Когда твой дом горит

Я змалку до школи ходити любив,
Читати Шевченка,Сосюру,Тичину,
На літературу я завжди ходив,
Не шукаючи,щоб прогуляти,причину.
Математику,мови та інші предмети
Я вчу залюбки-це мені пригодиться,
І п'ятірок торбину повну принести,
Щоб мама пишалась:"Відмінник! Дивіться!"
Та зараз туди я не можу ходити
З очима відкритими,бачачи біль
Розбитого міста,де нам всім ще жити,
Та чуючи стогін землі звідусіль.
Я в тата спитав би,навіщо зірвав
Брущатку мою,що топтав я роками,
Мов жовту цеглину,її рахував,
І з якими він там воював ворогами?
Він скаже,що бився за мене,країну,
За наше майбутнє і чесність буття,
Та може,я ще нерозумна дитина,
Але як же можливе без дому життя?
Хай всі посміються з цієї війни,
А ворог спокійно в облозі сидить
І дивиться,як України сини
Відправлять брат брата дарма на той світ.
Додому зі школи я швидко дійду,
Бо нема вже,чого рахувати мені.
Та надію на краще в душі я знайду,
Що розтане той лід у серцях навесні.