Чоловіки, агов, озвіться,
Чи ви на світі є ще десь?!
Бо вже без вас душа томиться,
І сором наш подівся весь.
Адже нема кого стидатись,
Бо стали ви ні те, ні се,
За нас не хочете змагатись,
Тому берем самі усе.
Немає в вас тієї сили,
Що змушувала нас вмлівать...
Ми ж хочемо, щоб нас любили,
Бо ми бажаєм ВАС кохать!
Чому ж лишилось вас так мало?!
Чи, може, ми уже не ті?..
Що ж з нами в цьому світі стало,
Що все змінилося в житті?..
Невже ми в чомусь нагрішили,
Що вирішили нас провчить?
Чи стали ви такі ліниві,
І вам й так добре з нами жить?
Благаю вас, отямтесь, любі,
Підставте нам своє плече,
А ми — любить, кохать вас будем,
Якщо ви станете, як тре!!!
Чоловiки, агов, озвiться...
© Copyright: Оксана Низенко, 2014
Свидетельство о публикации №114012501168
Свидетельство о публикации №114012501168
Рецензии