У тата в горах...

Ягоди червоної калини, мов зіркові грона,
Зранку вчора я збирала в тата у саду.
Гнуло деревце маленьке свою пишну крону,
Знаючи, напевно, що не скоро вже сюди прийду.
 
Тут осінні барви тепло-лагідно лягали
На холодне тло карпатських сизих гір…
Після довгого дощу примарами вставали
Духи цього світу, мов казковий потойбічний звір…

А в траві бродили мокрі саламандри, 
Що ввібрали в себе барви зоряних ночей…
Я себе питала:«Хіба легко жити тут обману, 
У краю, що створений для казки і людей?»



ПЕРЕВОД 


Калиновые  гроздья  я  срывала  рано-утром  по  росе…
Осенне  рассмеялся  промокший  насквозь  папин  сад…
И  склонялось  деревце  доверчиво  ко  мне, 
Словно  зная,  что  вернусь   не  скоро  я  сюда…

Ласково  ложились  тёплой  Осени   мазки   
На  холодный  холст  карпатских  сизых  гор…
После  долгого  дождя   курились   так  они, 
Словно  выходили  духи  прошлого  из  нор. 

А  в  траве  высокой  бродят  саламандры…
Звёздной   краской   ночи   разрисованы   они…
Я,  застыв,  смотрю   на  эту   диво-сказку…
Неужели  в  этом   мире  место  есть   для  лжи?