Благаю... Майдан

Я благаю, люди, схаменіться!
Потушіть отой майдан – вогонь!
Розуму й терпіння наберіться,
Зупиніть низкУ страшних погонь!

Людоньки, благаю, не стріляйте!
Не чиніть самотньо правосуддя!
Краще злість та втому зупиняйте!
А то жертв багатсько буде.

Влада – то могутній інструмент!
Він вирується законом.
І впаде свободи монумент,
З’їдений  злютованим драконом.

Не давать собою управлять!
Не біжіть, куди Вам вкажуть!
Думку треба свОю мать,
А не ту, яку нав’яжуть! 

Так, жорстоко з нами повелись,
Так, втомились ми чекати дива…
Україно, за руки візьмись,
І згадай, що ти щаслива!

ЗАвжди катували силачі,
ЗАвжди відбирали мАйна,
ЗАвжди ми співали уночі,
В тому Україна файна!

То скажи у вічі, а не бий!
Це ж сини, брати на тому боці…
А війна – то вихід не новий,
На початку, на новому році…

Похорон у душах у людей,
Людяність по-трішечки вмирає…
Більше окровавлених прядей…
Чи то смерть народ наш обирає?

В чому ціль? У сутичках? Вогні?
Хочеться змінить страшну верхівку?
Та чогось здалося знов мені,
Що ми втратимо в війні домівку…

Світ регоче: брат іде на брата,
Прапорці чіпляють на машини…
Україно! Ти ж добром багата!
Не котись з високої вершини.

Люди! Ви як м'ясо зараз!
Лізете кудись на амбразуру…
Не чініться на той нАказ,
Бо не змить з облич позору…

Постріляють та й забудуть,
А не зміниться ніче…
Як страшніші власть здобудуть,
Вас вогнищем відсіче.

Як же нам порозумітись?
В Україні неспокійно…
З цим не можеться змиритись…
І далеко до «стабільно»…

У майбутньому я мати
Української дитини…
Я надію хочу мати,
Для сім’ї і для родини!

Моя дума лине смутком…
Телебачення горить…
Що ж ми робимо з добутком?!
Та все зміниться… за мить…

23.01.14