Кам нь та хвиля

                Самотній Камінь-одинак
                Стояв у моря недалеко.
                Він був, як позабутий знак,
                Його засліплювала спека,
                Дощі вмивали досхочу
                Та сріблом роси вигравали,
                Йому спів Хвилі було чуть
                І вітри груди забивали.
                Громи гриміли угорі,
                Злітали блискавки химерні,
                Як батоги, сікли у грі,
                Світились у ночі, мов перли.
                Байдужий, рівний до всього
                Стояв він з думою своєю,
                Кам'яне серце не гуло,
                Не билось в грудях під зорею.
                І думав Камінь, що життя
                Спочатку до кінця спокійне.
                Чого бажати майбуття,
                Як все вже звичне і постійне?
                Не мав надії та мети,
                Не знав ніколи він любові,
                І віри мати не хотів,
                Жив так, як спав, в акордах моря.
                Він не чекав ніяких змін...,
                Та якось у буренний ранок
                Велика хмара, наче клин,
                Нещадно небо повкривала.
                Та злива сильною була:
                Вмить берег проковтнуло море,
                І Хвиля сіра і гнучка
                Вперед стриміла в дружнім хорі,



                І поцілунок несмілий
                Віддала Каменю так ніжно,
                Що серце кам’яне ожило.
                Прийшла любов свята і грішна!
                З цієї миті світ новий
                Побачив Камінь коло себе,
                Незнаних почуттів сувій,
                Святу красу землі та неба.
                Лічив він зорі угорі,
                Співав на повні груди з вітром,
                Та мріяв, о якій порі,
                Поговорити краще з світом.
                Злітав у мріях, наче птах,
                Щоб Хвилю здалеку побачить,
                Гуляв у зоряних світах
                І був, як полум’я,  гарячий.
                Він, мов закоханий юнак,
                Чекав свою кохану Хвилю,
                Читав освідчення в віршах,
                А туга розпускала гілля...
                У полуденну світлу мить
                Вона прийшла гнучка та пружна.
                В міцних обіймах Він тремтить,
                Цвіте кам’яне серце мужнє.
                Любов жила в її очах,
                Вони синіли, мов сапфіри,
                І пристрасть – полум’яний птах,
                Для них двоїх не мала міри.
                Так палко цілувала Хвиля,
                Та відібрало її море...
                Розлука, як отруйне зілля,
                А серце кам’яне говорить
                Услід  їй лагідні слова:


                «Люблю тебе, моя кохана!
                Для мене в світі ти одна!
                Люблю до сліз і до нестями!»
                І Камінь знов стоїть один,
                Сумує гірко, мов людина.
                Навколо нього лиш полин,
                Птахи крилаті в небо линуть.
                Минають місяці та дні
                У безкінечному чеканні,
                Чи може вже пройшли віки?!
                Та силою свого бажання
                Він кликав милую свою
                Так, що Вона його почула
                «Нехай розтану чи згорю!»
                Вона летить з піском та мулом,   
                І сонце, що спішить на захід,
                Як мати, дивиться услід,
                Дарує їй червоні шати,
                А Хвиля котиться на схід
                До нього. Там її любов!
                Горіли полум’ям обійми,
                Співала в їхніх грудях кров...
                Та море знов взяло у прийми
                Свою бунтарку без розмов...
                Вона сама – невпинний рух,
                А Камінь – Він віки стоїть...
                Закарбував любов’ю дух,
                Бо милу Хвилю не спинить.
                Чекати вічно буде Він,
                Коханням жити, мов повітрям               
                Хай мить - у парі, вік -один,               
                Любов життя зробила світлим!               
                Дала печаль, дала надію,
                Дала любов, дала красу...
                І я, як камінь завжди мрію
                І мрію крізь життя несу.
                .