Цей безконечний, наче дощ осінній,
Цей недоречний, наче голка в сіні -
Останній біль:
де круки кружать, де над снігом в"ються,
де світ, де серце криком надірвуться
Ста тисяч породілль.
Де чоловік з далекої дороги
В моїх сльозах омиє босі ноги
В священну мить.
І Сонце зникне за щитом пророчим,
І чоловік сліпі підніме очі,
І ангел засурмить...
Вогонь. Вода. Повітря. Порожнеча.
А потім тихо підкрадеться вечір -
А нас - нема.
У трапезній небесного притулку
Нам подадуть гріхів засохлу булку
і піділлють вина.
1996 р.
***
© Copyright: Ганна Осадко, 2014
Свидетельство о публикации №114012304098
Свидетельство о публикации №114012304098
Рецензии
Я думаю, Вас в трапезной небесного приюта лишь угостят вином, а мелкие грехи простят. Понравилось.
Тома Тихая 22.02.2014 23:00 • Заявить о нарушении
Тома Тихая 22.02.2014 23:00 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.