Хтось зоряне напнув шатро,
До неба причепив підкову.
І побажав: - Нехай добро
Не покидає вас ніколи.
- Нехай гвіздочки золоті
Замерехтять, впадуть в долоні,
Розбудять почуття вже сонні,
Настане радість у житті.
А срібна місячна підкова,
Не мовивши тобі і слова,
Все розповість. Як я кохаю,
Як все життя того чекаю,
Що в тебе з серця скресне лід,
Не залишиться навіть слід
Від тої злої прохолоди.
Закінчаться тоді пригоди
І знайдемо в образах брід.
І може вранці, чи в обід,
Засяє сонячно природа.
Зоряне шатро
© Copyright: Виктор Гала, 2014
Свидетельство о публикации №114012200784
Свидетельство о публикации №114012200784
Рецензии