ОЙ МАМО, ХТО ЦЕ?!

Когда нам запрещают даже говорить, особенно хочется сказать – гордо и громко. Пусть немного вульгарно, но от души.
 
 
Хто він – отой підораст, що сито смакує сало,
Все йому мало та мало, на милих горбах Межигір'я.
Хтивого півня пір'я скоро вже полетить
Бо наш народ не спить, та дуже він терпеливий.
Хтивий, бридкий, примхливий – хто він, той підораст?!
Звідки з'явився пласт рідкого типу лайна
Гидко, та ну його на… а, якщо чемно – геть!
Мошну напхав собі вщерть – звисла геть до колін,
Низький йому уклін – став нам зразком гидоти
І всенародний спротив сам собі сотворив
Пику даремно брив – лізе щетина скрізь,
Ба, не щетина - слизь лізе з його нутра…
Досить, народ, пора! Час підораста збіг
Хай не гада, що встиг стати він всемогутнім,
Краще йому відсутнім стати в нашій країні,
Щоб ми, раптом, скотині хутро не попсували.
Дуже ми довго спали – майже четверть століття
І лине в час лихоліття знову проснулась честь.
Ось вам і сказ увесь – висказав, легше стало,
Знову згадав про сало, що зжер отой підораст,
Що для країни баласт, хай йому чур та грець,
Суне хай швидше геть, досить нам пити крові,
Хоче народ любові, щастя, миру, добра,
А підорасту пора, доки запал не стих, пхнутися до своїх…