Був меч
І плуг.
Століття – мов на крилах.
Мінялися
Одежі
Й королі.
Давав
Мечеві плуг
Цілющу силу,
А меч йому –
Лиш кров
Плугатарів.
А плуг і спроби
Не робив
Пручаться,
Коли той меч
Гарчав:
“Твоє – моє!”
І меч кричав йому
Перекуваться, -
За те, мабуть
Що плуг
Лише дає.
Уже не так
Виблискують
Кокарди.
По-іншому
Вже дзвонять
Дзвонарі.
Та вічна правда,
Історична правда
Усі крапки
Розставила
Над “і”.
Розносив меч
Криваве
Лихоліття.
Робив усе осяяне –
Чумним.
Тепер –
Лежить в землі
Забутим сміттям,
Іржавіє
Непотребом
Сумним.
Як роси,
Що народжуються
Вранці,
Як пам`ятник живий
Плугатарю,
Рясніє плуг
У запашній
Буханці,
Вкарбований
У Космос
Та зорю.
19.10.14
Плуг
© Copyright: Владислав Лоза, 2014
Свидетельство о публикации №114012100613
Свидетельство о публикации №114012100613
Рецензии
