Лебедине кохання

В тім краю, де синє небо
Підпирають сосни,
Закохався білий лебідь
В дівку русокосу!

Про лебідку молоденьку
Й думати не хоче...
Сумували тато й ненька:
- Пропаде синочок! -

Лебідь - птах, вона - людина...
Чи ж таке буває?
Мабуть, в цьому Доля винна -
Він таки кохає!

Птах її примітив змалку,
Отаке-то сталось...
Дівка, донечка рибалки,
В озері купалась.

В комиші, бува, заб'ється
Лебідь, та й слідкує...
А дівчИна ще й сміється:
- Йди-но, погодую! -

Вже без нього й сумувала,
Дуже звикла, знати...
Посміхаючись, казала:
- Женишок крилатий! -

Та не відала, не знала,
Дівонька гарнеька,
Пташеня оте ставало
Хлопцем молоденьким!

Тільки сЕрденько дівоче
В грудях трепетало -
Підказати ніби хоче...
Пара підростала.

Раз до озера приїхав
Парубок багатий
І почав, собі на втіху,
Дівку зачіпати.

Золотий ланцюг на шиї,
У каблучках пальці...
Та іще ж і на машині,
Чорній "іномарці".

Вже і долари дівчині
Тицяє без ліку:
- Погуляй зі мною нині,
З гарним чоловіком! -

Тисне пальчики дівочі:
- Не комизься дуже! -
А що дівчина не хоче,
Те йому байдУже.

Тут і лебідь нагодився -
Гнів пішов по серцю!
Спершу трохи розгубився,
Потім став до герцю:

- Ображати мою милу?
Нумо до двобою! -
Розгорнув широкі крила,
Налетів стрілою.

Лупцював того "крутого" -
Пір'ячко літало...
Прочухана дав такого,
Не було замало!

Від розлюченного птаха
Та давай Бог ноги...
Підхопив "крутенький" лахи,
Не шукав дороги!

Дівка плакала й сміялась:
- Рятівник мій білий... -
Ще й за лебедя боялась,
З помсти щоб не вбили.

Та "крутий" утік до міста,
Бо сміялись діти...
На воді озерній - листя,
Птахові - летіти

Вже на південь. Лебедині
Зграї піднялися,
Хай не хочеться - повинні...
В вирій подалися.

"Срібні сурми" пролунали
Ув осінній зливі...
Затихаючи, пропали
В далинІ, тужливі.

Зиму дівчина чекала,
Серденько палало,
Ніби лебедя кохала...
Чи ж таке бувало?

Залицяння не потрібні
Зовсім парубочі...
Лише згадуються рідні
Лебедині очі.

Ось і промені гарячі
Кригу розтопили...
Ледве дівонька не плаче:
- Де ти, пташе білий? -

І нарешті - срібні звуки
Сурми над землею!
Це - уже кінець розлуки,
Він летить до неї!

Наче хмарка, з неба впала
Лебедина зграя...
Марно дівчина чекала -
Бо його немає!

Лише двійко підпливали,
Голови схиляли,
Біле пір'ячко криваве
Їй до ніг поклали...

Дівка мало не зомліла,
З горя і розпуки...
Потім в небо полетіла,
Розпростерши руки!

Русокоса, білолиця,
В розпачі кричала...
З неї раптом лебедиця
у повітрі стала!

Попросила показати
Де лежав коханий,
Щоб сльозами обмивати
Ті криваві рани.

Ось лежить він у травиці,
Гарний, молоденький...
Вже надходять і "мисливці" -
З ними той, "крутенький"!

Налетіла лебедиця
Та і затуляє...
Піднялась умить рушниця...
Пострілу - немає!

Знов підводиться рушниця,
Стрілити хотіли...
Але раптом: - Це ж дівиця! -
І поторопіли...

Та й не лебідь, птах чудовий,
Там стогнав від болю -
Хлопець гарний, чорнобровий...
(Боже, твоя воля!)

І стікає кров гаряча
По руці додолу...
Над коханим дівка плаче,
Рве шматок подолу.

Рану хлопцеві в'язала,
Вміло, як і треба...
І тихесенько казала:
- Ще злетим у небо! -

Ой, як швидко ж утікали
Бракон'єри звідти...
Так боялися, не знали:
Може, були й свідки?

Дівка хлопця обіймала
І вела додому...
Й не призналась, що літала
З лебедем, нікому.

Отака-то чудасія
Вийшла, бачте, з ними...
Їм кохання серце гріє
Досі лебедине!
  8.03.2008г.

- - - - - - - - - - - - - - - - - - - -

Перевод на русский язык:


Лебединая любовь


В том краю, где синее небо
Подпирают сосны,
Влюбился белый лебедь
В девчонку русокосую.

О лебёдке молоденькой
И думать не хочет...
Грустили отец и мать:
- Пропадёт сыночек! -

Лебедь - птица, она - человек...
Разве такое бывает?
Наверное, в этом судьба виновата -
Он таки любит!

Птица её приметила сызмала,
Вот такое случилось...
Девчонка - доченька рыбака,
В озере купалась.

В камыши, бывает, забьётся,
Лебедь, да и наблюдает...
А девчонка ещё и смеётся:
- Иди-ка, покормлю! -

Уже без него и грустила,
Очень привыкла, знать...
Улыбаясь, говорила:
- Женишок крылатый! -

Да не ведала, не знала,
Девушка хорошенькая -
Птенец тот ставал
Пареньком молоденьким!

Только сердечко девичье
В груди трепетало -
Подсказать, будто, хочет...
Пара подрастала.


Раз к озеру приехал
Парень богатый...
И начал, себе на забаву,
Девушку задевать.

Золотая цепь на шее,
В перстнях пальцы...
Да ещё же и на машине,
Чёрной "иномарке".

Уже и доллары девчонке
Тычет без счёта:
- Погуляй со мной ныне,
С красивым мужчиной! -

Сжимает пальчики девичьи:
- Не артачься очень... -
А что девушка не хочет,
То ему маловажно.

Тут и лебедь приплыл вовремя -
Гнев пошёл по сердцу1
Сначала немного растерялся,
Потом стал на поединок:

- Обижать мою милую?
Ну-ка, к дуэли! -
Развернул широкие крылья,
Налетел стрелою.

Лупил того "крутого" -
Пёрышки летали...
Трёпки дал такой,
Не было мало!

От разъярённой птицы
Уже давай Бог ноги...
Подхватил "крутенький" лохмотья,
Не искал дороги!

Девушка плакала и смеялась:
- Спаситель мой белый... -
Ещё и за лебедя боялась,
Из мести чтоб не убили.

Но "крутой" сбежал в город,
Ведь смеялись дети...
На воде озёрной - листья,
Птице - улетать

Уже на юг. Лебединые
Стаи поднялись,
Пусть не хочется - должны...
На юг отправились.

"Серебряные горны" прозвучали
В осеннем ливне...
Затихая, пропали,
Вдали, тоскливые.

Зиму девушка ожидала,
Сердечко пылало...
Будто лебедя любила...
Разве такое бывало?

Ухаживания не нужны
Вовсе от парней...
Лишь вспоминаются родные,
Лебединые глаза.

Вот и лучи горячие
Лёд растопили...
Едва девушка не плачет:
- Где ты, птица белая? -

И наконец - "серебряные" звуки
"Горна" над землёй!
Это - уже конец разлуки,
Он летит к ней!

Словно облачко, с неба упала,
Лебединая стая...
Напрасно девушка ожидала -
Ведь его нет.

Только двое подплывали,
Головы склоняли,
Белые пёрышки, кровавые,
Ей к ногам положили...

Дева едва не потеряла сознание,
От горя и отчаяния...
Потом в небо полетела,
Раскинув руки!

Русокосая, белолицая,
В отчаянии кричала...
Из неё вдруг лебёдушка
В воздухе получилась!

Попросила показать,
Где лежал любимый,
Чтоб слезами обмывать,
Те кровавые раны...

Вот лежит он в травке,
Красивый, молоденький...
Уже подходят и "охотники",
С ними - тот, "крутой".

Налетела лебёдушка,
Да и заслоняет...
Поднялось вмиг ружьё...
Выстрела нет!

Снова поднялось ружьё,
Выстрелить хотели...
Но, вдруг: - Это же девица! -
И оторопели.

Да и не лебедь, птица прекрасная,
Уже стонал от боли -
Парень красивый, чернобровый...
(Боже, твоя воля!)

И стекает кровь горячая
По руке к земле...
Над любимым девушка плачет,
Рвёт кусок подола.

Рану парню бинтовала,
Умело, как и надо...
И тихонько говорила:
- Ещё взлетим в небо! -

Ой, как быстро удирали
Браконьеры оттуда...
Так боялись, ведь не знали -
Может были и свидетели?

Девушка парня обнимала
И вела домой...
Но не призналась, что летала,
С лебедем, никому.

Вот такая-то чудесинка
Вышла, видите, с ними...
Им любовь сердце греет,
До сих пор лебединая!