Дачний автобус

Про автобус я малий
Вам вірша напишу,
А то був такий тісний,
Що я ледве дишу.
Той автобус, чорт із ним,
Крики, лемент чути,
І не можу я нічим
В ньому ворухнути.
Ох недобрі ті думки,
Ще й боліли руки,
Бо тримав я в них сумки,
Наче каменюки.
Я на рейс квиток узяв
Ще з самого ранку,
Хтось автобус втрамбував,
Як консервну банку.
Всіх багато, що і крок
Я не міг зробити,
А не те, що той квиток
Чортів пред’явити.
У салон іде шофер,
Щось усіх питає,
Я мовчу, неначе вмер,
Тіло завмирає.
Показали всі квитки,
Ті, хто мав ще змогу,
Я- в кишеню, а сумки
Падають на ногу.
З болю ледве не кричу,
Маю одну думку,
Вже і гроші заплачу,
Лиш довіз би сумку.
Так на дачу я хотів,
Їхав через луки,
З пасажирів, як з щипців,
Вивільняю руки.
Гарно всіх нас привезли
Крізь зелені лани,
Через поле ми тягли
Свої «чемодани».
Ледь приліз на дачу я,
Ледве щось я чую,
І бездомного кота
Швидко я годую.
У садку гуляв не раз,
Була серцю втіха,
Хай би тріснув той «УАЗ»,
Що я в ньому їхав.
Скоро вже зимові дні,
Сяду я на санки,
Бо автобуси ті всі,
Як консервні банки.
Ніде діти там руки
Й ворухнуть ногою,
Ти виходиш, а сумки
Слідом за тобою.
То ще добре, коли так,
Як не можеш взяти,
А то дехто ще мастак
Їх не передати.
Про автобус я тісний
Недарма вам пишу,
Бо хоч він і був малий,
Трохи ще я дишу.