шлях ховається в відстані,
як крапля води в океані.
блискавки й грім – це битва титанів.
гаснуть, повільно у небі, сигнальні вогні.
воно, сьогодні, так близько й так низько,
що вчепившись за край, стягнеш його вниз,
мов кіт скатертину, щоб побачити Бога,
навмисно, щоб спитати його
про дороги, що скінчаться колись.
тож, чому вони так нагадують коло?
і що чує людина, впавши без тями,
у густу, білу тишу з простріленим горлом?
і куди, щоранку, із теплих дахів, прямують птахи?
і за що, безупинно, ріжуть повітря крилом літаки?
і чому мені так бракує руки?
що схолола, колись, у січневі сніги.
і в цій грі, безкінечній, на виліт,
де у всіх один, сталий вихід,
де так мало тепла і любові. до сліз,
я прошу, попри все, бережи її слід.
шлях
© Copyright: Синоним Бога, 2014
Свидетельство о публикации №114011906780
Свидетельство о публикации №114011906780
Рецензии