Валентина Лысич. Мы не должны остаться в стороне!

       
Мы не должны остаться в стороне!
Духовность расцветает с каждым часом.
Подумаем о том. Раздумьям нет!
Сейчас нам только выстоять бы разом!

А нужно мало: заглянуть в себя,
Увидеть душу. Так, свою, не брата.
Неужто ничего там не скребет?
Неужто не добром душа богата?

Где наш покой, где вера, где любовь?
Где святость наша? Пустота пугает.
И холод душу огорчает вновь,
И нас досада сразу настигает.

А хочется, так хочется тепла,
Чтоб радость тихая  вокруг витала.
Вот стоптанная стёжка привела
До церкви, что росла и поднималась.

На радость людям, верующим всем,
Для бедных одинаково и знати.
Давайте вместе мы поможем ей,
Чем сможем, чем мы на сей час богаты!

И Божий дом достроится затем,
И благодать войдет, откроет двери...
Коснется солнце золотым лучом
Блестящих куполов на храме веры.



             Валентина Лысич
    http://www.stihi.ru/avtor/lysichvalya

     Нi, не повиннi ми стояти в сторонi

Ми не повинні бути  в стороні !
Духовність наша ще розквітне з часом .
Подумаєм про це. Ваганням - ні !
А зараз тільки б вистояти разом !

Потрібно мало : зазирнуть в себе,
Побачить душу. Так , свою , не брата.
Невже нічого там ще не шкребе ?
Невже душа наша добром багата ?

Де спокій наш , де віра , де любов ?
Де святість наша ? Де вона ? Немає.
І холод душу огортає знов ,
Та й дратівливість зразу настигає.

А хочеться , так хочеться тепла,
Щоб тиха радість навкруги витала.
Ось стоптана стежина й привела
До храму , що громада підіймала.

На радість людям , віруючим всім ,
Будують храм нужденним і для знаті.
Давайте ж допоможемо усім,
чим зможемо , чим на цей час багаті !

І Божий дім збудується затим ,
І зійде благодать , відчинить браму...
Промінням сонце пестить  золотим
Блискучі куполи нового храму .