Лина Костенко Убогая осень

Проковыляла осень по стерне,
Воткнула в землю костыли-обрубки.
Летел казак тут на лихом коне
И крикнул:- Тётка, эй,скорей дай руку!
Скажи, в какую хату, - отвезу? -
Дождями осень пролила слезу:
- Спасибо, только некуда идти уж,
Червонцы, дукачи все роздала,
Лишь торба - туча на плече одна,
Промокли ноги, всюду только лужи,
Гвоздями колется в полях стерня.
И крутит всюду вьюга - перевесло.
Слезай-ка, молодец, скорей с коня,
Могилу рой пока всё не подмерзло.
Тепло земное откопай, клади
На груди тихо снежную наметку,
А в головах на память посади
Календулы ты солнечные слитки.

Примечания.
Дукачи - украшения в виде медальона.
Наметка - старинный женский головной убор.
Перевесло - жгут из скрученной соломы.

           Осінь убога

  Прошкандибала осінь по стерні,
  ввіткнула в степ цурупалля, як милиці.
  Летів козак на білому коні,
  гукнув Їй:
  - Тітко, чей же, натомилися?
    Хутчій давайте руку, підвезу,
    Аж до якого двору вам під,їхати? -
  Заморосило осінь у сльозу:
  - Спасибі хлопче, ніколи і нікуди,
  Все роздала, червінці й дукачі,
  Чужі курчата розклювали просо,
  Убога торба - хмара на плечі,
  іду в полях, голодна, гола й боса.
  А вже цвяхами колеться стерня,
  і крутить хуга біле перевесло.
  Ти краще злазь, козаче, із коня,
  копай могилу, поки не підмерзло,
  Вкопай тепла земного,
  Поклади
  на тихі груди снігову намітку.
  А в головах у мене посади
  жовтогаряче сонце, як нагідку.