Вона живе біля моря,
Її волосся пахне мушлями і піском.
В глибокому синьому безмежжі розчиняється горе,
І тут по-особливому смакує чай з молоком.
Загалом, тут добре жити,
Зранку - хвилі, увечері - дощ.
Тут можна свої гріхи порахувати і водою змити,
Або піти у храм на прощу.
Вона тут, як риба в воді.
Звикла, і, навіть, шкіра стала трохи солоною -
Від проковтнутих сліз у минулі дні,
Або просто від води морської.
Вона любить зелений чай і ходить боса,
А він любить її і рахує світанки,
Коли її запах бриз приносить
І затихає до наступного ранку.
***
© Copyright: Наталка Бойченко, 2014
Свидетельство о публикации №114011801167
Свидетельство о публикации №114011801167
Рецензии