Чи боляче листку лишати рідну гілку,
Немов втеча від невільності…
І полетіти на мелодію, почувши сопілку,
На основі добровільності?
Хто ж її грати так вчив,
Що листя кружляти охоче?
Останній танець перед очима ожив…
Дощ гріхопадіння омоче…
Гріх...перехід до життя весною,
Яке силою в пуп’янках налите.
Сопілко, мила, не грайся зі мною!
Листя розчаруванням й так омите…
Стільки перемін долі зазнало воно –
Ще більше до безпечної гілки тулилося.
Але по жилках розтікалось почуття, все одно!
Яке у музиці вітру таїлося.
Деревина все грала – потрібність відчувала
І лист за листом з дерева зривала…
А далі що? А далі шлях який?
Після відриву ти нічий…
Якщо мелодія для всіх лунала –
Осінь біди в листопаді зазнала.
І вже не треба розглядати персоналію листка –
Дана сопілка й сама зна кого шука…
04.10.2011р.
Боятись
© Copyright: Татианна Ткачук, 2014
Свидетельство о публикации №114011810654
Свидетельство о публикации №114011810654
Рецензии