Нехай густішає туман,
нехай дурнішає дурман
– стають гострішими тривоги.
Волого в небі, - й на землі,
і розум, і душа в імлі –
здається, збився я з дороги.
Де радості прозорий мед?
Куди назад? Куди вперед?
І в чому відчаю причина?
Скінчились долі піддавки.
Шумлять автівки і думки
то горобино, то грачино.
Нехай туман стає густіш,
нехай твердішає хутчіш,
й мене чи виштовхне, чи знище.
Став світ химерним і гірким,
польоти воронів-граків
усе повільніше і ближче.
Немов Мюнхаузен, - зима.
Усе обман. А де сама?
Морозний розмах обіцяла.
І Січень теж зайшов в туман,
тепер в болоті потопав,
лиш кучері-кущі стирчали.
Нехай туман стає твердіш,
нехай гострішає скоріш,
печуть пекельніше печалі.
То як же вистоять мені
в густому відчаю багні,
ще й на одній нозі - чаплино.
Тож падав, та торкнувшись дна
витягував себе з багна
за тополин стрімкі чуприни.
01.2010
Зимовий туман
© Copyright: Игорь Герасименко Кременчугский, 2014
Свидетельство о публикации №114011607513
Свидетельство о публикации №114011607513
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.