Спов дь ангела

Знову дощ мочить крила,
Злипається пір’я на них.
Така важкість мене оповила.
Шепочу, бо голос мій стих.

Ангел..лише ім’я лишилось.
У бруді я величним не здаюсь.
Моє гаряче серце так стомилось,
Що холоднокровним скоро я назвусь.

Не несучи жар, значно легше дивитись на світ.
Нейтрально дивитись як молоді пуп’янки облітають із віт;
Як люди знецінюють життя, граючись сльозами;
А дитина дихає димом табачним з уст мами.

І ось сьогодні, в цю нічку дощову,
Уже хотів я скласти крила і розбитись
Та суджено було побачити зіроньку нову,
Яка дозволила власному світлу пролитись.

Випадкова зустріч – зовсім невипадкова,
Справді, душа ще є в людського слова.
Хотів було померти за її вікном,
Заснути вічним, небачучим сном…

За таке видіння – вік би я віддав,
За таку реальність – людиною би став!
Живе вона й не знає, що така багата,
Бо нематеріальна, а духовна її шата!

Задля неї я б змінив би світ!
На жаль, промені не в усі живі істоти проникають.
Ти так мало прожила ще літ,
Що ілюзії твою реальність прикрашають.

З дитинства ти дивачкою була:
До природи душа твоя тіло вела…
Самотність людську ти так полюбила,
Що та, що холодить тебе зігріла.

У твоїх очах я бачу глибину,
Яку цінності прорили.
І навіть ангельське скаже: «Тону!»
Ми таку дивовижу відкрили.

Чую серед мелодії доща
Ноти дівочого серця, що плаче…
Зніму я ангельські шати, неначе плаща,
Бо лише любо справжня для Тебе щось значе!


Через високе до тебе прийду!
Берегтиму тебе від капканів людей.
Найкраще місце, рай на землі я знайду,
Де все коханням просякне від погляду очей.

На небеса тепер моя дорога,
Розкажу я про земну красу
І нехай ти, мила, босонога,
Твої крила я спасу…

Пам’ятай, лише закоханими очима побачити любов.
До зустрічі! Летіти вже пора прийшла.
З небес я чую побратимів зов,
Це доля тебе для світу знайшла!