Доросла казка
Надворі вітер і мороз лихий,
і заглядають у вікно сніжинки,
ці снігові цікаві дітлахи.
Кружляють легко, бавляться і з вітром
кудись летять вони, лише одна,
легенька, як пелюстка срібноквітна,
чомусь припала близько до вікна.
У домі сяють кольорові свічі,
ялинка світлом грає, мов кристал…
Здається, що вона нечутно кличе
малу сніжинку на великий бал.
І так малій надворі стало гірко,
що раптом – без жалю і каяття –
влетіла у прочинену кватирку,
до світла, до любові, до життя…
Її в обійми прийняла ялинка,
і все незмінно відбулося знов:
на глиці залишилася сльозинка,
як згадка про непрохану любов…
Свидетельство о публикации №114011309688
Сльози-сніжинки ... наче плаче Юність
За тим часом, що в сивій давнині,
На батьківськім порозі усміхнулось
І зашарілась десь у глибині...
Пішло у мандри за своїм коханням,
Все босоніж по терникам,шляхам,
Неначе в світі, то була остання,
Яка не спокушалася гріхам...
Бо кришталево-чиста і цнотлива,
Прийшла неначе, як з других світів,
Що до тепло вразлива і чутлива,
А я ті почуття не зрозумів...
Хотів лиш скуштувати поцілунок,
Розтанула сніжинка на устах,
Так недоречним став мій той дарунок,
Не зрозумів: Небесна, то свята...
Хай щастить!!!
З повагою та теплом душі,
Владимир Прохода 02.04.2014 15:00 Заявить о нарушении
Инна Приходько 07.04.2014 09:40 Заявить о нарушении