Вахта бога

Всем, кто, прочитав, даст дельное дополнение или предложение буду очень благодарен. Для меня важно сделать это произведение лучше. Всем большое СПАСИБО!         

                Вахта бога

   Жить умнее. Как всё тяжело. Как всё-таки тяжело. Как нужно быстро принимать решения.
   Мир многолик. Мир живёт по своим законам. Мир снова и снова идёт на свой круг. Нужно только успеть. Нужно только сообразить, на какую нажать кнопку.
Инструкция. Знание. От моего знания зависит чья-то жизнь. Глубокая затяжка лёгкой сигареты. Дым проникает в лёгкие. Глубоко. Я замираю в сладком наслажденье. Спокойно. Спокойно Николай!
 Резкий звук!
   «Ненавижу! Ненавижу! Он – козёл! Кака-казёл!!! Он подлец! Он – животное! Да будет он проклят во…».
   Проклятия сыплются как из рога изобилия.
   Судя по глубине эмоций – девушка лет пятнадцати. Что случилось? Ага, она узнала, что он гуляет и с другой девчонкой. Да ещё и  хвастается, как он дурочку попользовал. Круто! Да, это жизнь! Подростки порою так жестоки друг к другу! Нужно сыграть на её самолюбии. Нажимаю кнопку.
«Код 37 ааю» «Чего ты психуешь? Это его проблемы. Расслабься. Вдохни глубоко. Не ты, а Он будет плясать под эту дудку!  Кстати, Он, теперь, пишется с маленькой буквы. Ты – с большой! Ты сможешь преломить ход событий. Неужели ты не охмуришь этого мальчика? Расслабься. Ты всё сможешь! Он играет на твоих чувствах? Сыграй на чувствах его. Притворись! Приди к нему, как будто ничего не знаешь, улыбнись ему,скажи будто он самый лучший человек на земле. Скажи что он твой герой! Что он супер парень! Мачо! Пусть поверит. Пусть ему понравится то, что ты говоришь. А потом резко обломи его. Потом снова похвали. Пусть он полюбит тебя. Преломи себя. Вы будете играть теперь по твоим правилам! Ты – сильнее!»
   Я матюкаюсь, как сапожник Я бью кулаком набитое ватой чучело. На! На! Вот козлы, даже выкурить сигарету не да….
 И тут  я вспоминаю. «Код 37ааю» Меня разбирает нервный смех. Мне самому вскоре нужно будет лечится! Вот работа! Я накапываю себе валерьянки.
 Опять любовь. Любофь нясчастная. Она как Василиса Прекрасная, зелёная жабс, (я не жаба, а лягушка!) с со стрелой во рту явилась к нему…дурню. А он, говорит, мне баня…у меня баня с друзьями и пиво по субботам гораздо важнее общения с твоим лягушачьим величеством! И всё… Всё этим сказано. И что там лепечет моя страдалица? Как её зовут? Ах, да Лена…
 «Любви в мире нет! Нет её! Любовь – это жалкая проститутка в моих глазах! Люди пользуются этим, словом, чтобы травмировать мою душу! А Петя, он вообще подлец и негодяй! Красиво как говорил… Я родилась не в том веке. Как больно! Он использовал меня. Использовал как одноразовую салфетку и выбросил! Урод! Как же я его любила! Какой он для меня был красивый! Он был…Был моим солнцем! А теперь он….скотина! Обманщик! И друзьям…урод! И всем друзьям рассказал! А теперь баня для него важнее! Проституткой меня сделал! Любви в мире нет. Есть только подлецы вроде него! А без любви и жизни нет. Вот когда найдут меня мёртвой…Пожалеют! Но будет уже поздно…я…».
Но сработало.
Сигнал.
    «Я люблю тебя! Ты самая лучшая! Ты самая замечательная девушка на свете! Ты лучше всех! Лучшая из лучших! Но ты не поняла меня. А без тебя мне жизни нет. Поэтом…поэтому я умру. И что с меня останется – тфу!– пятно! И не узнают ведь, что это я…я…Да и кровь…это некрасиво…  надо будет…»
   И все, потому что нашёл свою прекрасную даму, а она…оказалась прагматичной девушкой. А какие у него мысли другие могут быть? Эстеты поганые! Черви! Будет думать долго, как же самоубиться.  Эстеты! В петлю не полезут – больно видите ли, порезаться – крови бояться, с многоэтажного дома выброситься….
   Вот такие придурки. Надо спасать. А то я знаю, что он выберет…Таблетки. (Всё же тайная надежда в душе у него теплиться, что спасут раньше чем он концы отдаст. э… Однако могут и не спасти.
      «Бескрайнее звёздное небо. Розы. Изумительные розы. Лес. Ромашка милая и нежная. И пенье соловьёв…поутру. В лесу. А лучше на речке. Я умру и все будут жалеет об этом. Все: и Таня, и дядя Владимир, который меня не уважает, и ….».
   Мне не хочется слушать дальше эти сопли. Я знаю, что они скажут дальше. Ох, уж эти последователи Петрарки! Петя, Петя, откуда же ты такой взялся? Какие ты книжки читал?
Резкий звонок! Что там? Эмоциональный фон моего подопечного зашкаливает. Тайфун! Экран показывает мне его. Он нервно кружит по своей комнате. Сжимает-разжимает кулаки.
    «Ничего понимать не хотят. Для них только закон царь и бог!тает себя самым важным, урод!  Сволочи! Сволочь! Я его  поймаю и убью. А потом сам зарежусь. Или ментам сдамся. Или сбегу!»
Я – потрясён. Это критическая точка? Тяжёлый случай.
«Люди – ублюдки. Пока не помакаешь их головой в унитаз – ничего не выйдет. Ничего не поймут. Ничего понимать не хотят. Для них только закон силы царь и бог. Я его поймаю и убью. А потом сам зарежусь. Или ментам сдамся. Или сбегу»
   Я понимаю, что пропал. Нет ответа на этот….На это…Он твердит, эти фразы как молитву. Как будто совершает ритуал. Нужно немедленно прекратить действо!
   Я сажусь за компьютер, ложу пальцы на клавиатуру.
«Код 199 р.»
 «Ты хочешь погубить свою жизнь за это ничтожество? Остановись! Неужели ты так себя низко ценишь, что не можешь противостоять этому бросив вызов? Этот самовлюбленный козёл влюблён в себя не по годам»
 Но как, же ему помочь? Уровень силовой борьбы. Просто так фразой не отстреляешься. Что выбрать?
Я понимаю, что попал. Нет ответа на этот… На это…Его так просто не перестроишь.
   Я САЖУСЬ ЗА компьютер, ЛОЖУ ПАЛЬЦЫ НА КЛАВИШИ.
Мой ответ…
   «Ты хочешь погубить свою жизнь ни за это ничтожество? Остановись! Неужели ты так себя низко ценишь, что не можешь противостоять? Бросив взгляд с одной стороны, с другой лишь заслонишь предмет. Поверь, ты сможешь! Ты сможешь всё преодолеть. Нет ничего, чтобы ты не смог сделать. В тебе слишком много любви. В тебе очень много любви. Слушай себя. Поверь в себя. Ты сильнее его. Ты это знаешь, просто боишься признать. Поверь себе. ПОВЕРЬ В СВОЮ СИЛУ»
Ещё раз прочитать.
Хорошо!
Отправить…
Я обозначу это кодом «Д82и»
Сигнал.
 Красная кнопка.
«Я хочу умереть! Я не могу жить без него. Мне…(Катя)».
  Мне уже с первой фразы понятно. И я знаю, что делать.  Я нажимаю на кнопку «Кт34». Код – толчок подруге. Подруга набирает номер. Катя подымает трубку…
– Катюша, пошли на дискач! Я тебя с такими клеевыми пацанами познакомлю!
Она спасена. Она отвлечётся и будет спасена. Танцы и музыка многих спасали. Конечно же, только энергичная!
Сигнал.
   «Мне плохо. Я никому не нужен. Жизнь кончена. В душе пустота….»
 Ах, это всё этот романтик! Что же мне с тобой делать, Петя?
 Нажимаю  «Код 31 Бс7».
«Встань и иди. Хватит  ныть! Вперёд! Подними свою задницу и иди. Иди и стань героем! Ты быстрый, классный и красивый. Ты всё сможешь! У тебя всё получится! Нужна смелость! Пробуй!  Под лежачий камень вода не течёт! Нужно только встать и набраться смелости подойти к первой попавшейся девушке и познакомиться. Откажет. К другой, третьей! Ты- мужчина! Тебе всё по плечу! Действуй!»
   «Всё плохо, плоше быть не может. Жизнь катится в тартарары. Не могу об этом думать. Как вспомню её, так душа расцветает розами. Но как, же всё так получилось? Почему она не хочет встречаться? Чем же я её обидел? Я уже два раза прощения просил. Это конец. Не хочу жить! Душа…»
«Как вы меня достали! Как вы меня достали со своей душой! Нытики! Вроде как взрослый парень. Серёжкой зовут. Хорошее имя! Ну, что ж, держи Серёжка!
«Код 10 Х1Т»
Это мой любимый код.
«Выпей валерьянки. Ложись спать. Подумаешь, об этом завтра! А если не ляжешь в течение пяти минут, то будешь у меня горным козлом по дому прыгать! Всю ночь!!!»
Срабатывает.
   За что люблю свою работу? За что? Да, я люблю свою работу. Творческая. И всегда я в поиске идеального кода. 
 «М3Т0Б2» «Найди свой фарт в том, что у тебя есть! Утри сопли. Помой ноги. Холодной водой! Хорошенько! Да и руки тоже можешь помыть! Хлопни пять раз в ладошки и оцени то, что у тебя есть. Как там у мудрых? Цени то, что у тебя есть! Здоровье! Остальное возьмём! Нужна только настойчивость и талант!»
   На прошлом дежурстве придумал. Самому приятно читать!
«Код 49 Ат.» «Ромео и Джульетта не сразу друг в друга влюбились. Знаешь? Это не испытание. Это для тебя урок. Восприми это как урок. Будь внимательней. Не будь такой романтичной. Твоё от тебя не уйдёт. Верь в это и действуй! действуй, не плакать, не страдать надо. Дорогу осилит идущий!»
   Десятков тысяч. Земля. Земля в миниатюре. Земля. На ней живёт несколько миллиардов человек. Все – озабочены. Все чего-то хотят. Все страдают от чего-то. Некоторые слишком близко подошли к роковой черте. И это страшно. Это верно. Это правильно придумали. Придумали и теперь совершенствуем. Постоянно. Постоянно на основе «Докладных записок». Они – двигатель локомотива приведения «мира к гармонии». Мы – исполнители. Мы – маленькие боги, оттаскиваем людей от роковой черты. Как кого? В основном молодёжь! У этих 12-ти-23-х парней и девчат психика, в зависимости от натуры, настолько неустойчива!
    Родители. Вырастили. Психологически один раз споткнулся и…и всё! Человек готов умереть! Наша служба и создана, для того чтобы помогать таким. Маме или папе они не расскажут о своих проблемах - стыдно. А мыслить…Мысли их не остановить. Только мы знаем как человеку плохо. 
Не факт, что всё пройдёт гладко. Не факт, что они выживут,.. но мы разработали систему «вытягутельных» кодов. Код – это несколько фраз, которые могут помочь. Выбить из эмоционального стресса Слабые? Слабым место на мусорке? А может быть, им нужно помочь? Один раз. Сигнал. И ещё раз. И ещё раз!
   «Меня никто не любит. Никто не ценит. Вот когда меня не будет – они пожалеют. Вспомнят. Жизнь не имеет смысла. Я – неудачник.  Мир подл и низок. Никто меня не любит. Они пожалеют, но будет поздно». Нажимаю кнопку.
Код 23 «аВС1».Это гном придумал. Кличка у нас такая у виталлия. Кто-то когда то сказал: ты прямо так как гном клады отыскиваешь. Хорошие коды придумываешь. С тех пор и пошло, гном да гном…
 «А что будет дальше? Когда Меня не будет? А потом? Потом зароют в землю. Поплачут. Забудут. Забудут? Нет. Я не такой. Я всем докажу, чего стою. Они потом ползать у меня в ногах будут. Добиваться моей дружбы. Но я…я…»
   Меня разбирает смех. Примитивно. Примитивно, но работает. Сыграть на чувстве самовлюблённости. Сейчас меня оторвали от  края пропасти, и то хорошо. Это весеннее. Весенняя недостаточность. Авитаминоз. Зелени жрут мало, заразы, вот глюки и начинаются.
   «Жизнь кончена. Я без неё погибну. Я её люблю, а она выбрала Сергея. Сергея козла, того самовлюблённого самца с большими бицепсами. Что же мне делать? В петлю или порезаться?»
   Я нервничаю. Мальчишеская, неокрепшая любовь. Если это возможно назвать любовью. Сколько там ему? Пятнадцать! Всё ясно! Что выбрать? Наконец нажимаю
«Код 21 Ль». «Это счастье, что судьба отвратила тебя от неё так быстро. Это не твоё. Это просто-напросто привязанность. Придёт твоя девушка. Она оценит твой ум и интеллект. Поверь в это. Верь, она придёт. Очень скоро. Ты умный! А ум ценился всегда! Что взять с этих оболдусов с большими бицепсами? Ума капля. Он быстро надоест ей. Ты ещё возьмёшь своё. Главное-действуй! Будь сильным! Будь с характером!».
Ещё один.
   «Ты ниже моего уровня! Хочу прояснить одну деталь. Ты кто? Чему я у тебя, деревня, могу научиться? Ты что себе вообразил? Выйти замуж за тебя? Я с тобой развлеклась немного и всё! понятно? Вон отсюда! Любит он меня.  Вали отсюда и что б я тебя больше не видела!». Мужчина должен быть сильным. Мужчина должен быть…но откуда и как стать сильным? А если он не смог, так как нужно построить себя? А если это ещё юноша, с неокрепшей, неустойчивой психикой? А если обстоятельства стали сильнее его? Жестокий текст. Женщины, порой сами того не осознавая так травмируют мужчину. Мужчина! Он идёт по дороге и ничего не видит. Эта фраза так и крутится в его голове.
   «Что же тебе сказать парень?» Я в некоторой растерянности. И вдруг…невольный крик вырывается изо рта. Я зажимаю рот ладонью. Он переходил дорогу в неположенном месте, и из-за поворота вылетела машина…Водитель, не успел среагировать. Сшиб. Выскочил. Глянул. Без движения… Огляделся суетливо по сторонам. Ночь. Никого нет. И…и резко вскочив в машину…  дал по газам.
   «Ах ты, урод!» других слов для него у меня нет. Кто это? Компьютер выдаёт мне данные. Новиков Павел. Сорок четыре года. Женат. Двое детей. Что ж…ты подписал парню приговор? Его можно было может спасти. Да воздастся тебе по делам твоим. Бумерангом! Закладываю программу. Через семь с небольшим лет, нечто подобное случится с его ребёнком…
   Эффект бумеранга. Мы всё знаем. Только где эта грань,  справедливости?
 Конец моей смены. Скоро конец. Чувство усталости и удовлетворения.
А: «Ты всё сделал правильно?».
Б:  «Но не смог спасти…»
 А: «Я сделал всё, что смог».
Б «А не слишком ли ты самоуверен мальчик?» Ты безгрешный человек?
 А: Да. У каждого человека есть маленький грех. Просто у меня есть Воля и в вере я сделал всё максимально верно. Совершенно? Идеально? Нет! Есть примерно.
Б: «Ага, знаю. Истина где-то рядом и тому подобное.
А: Да. Да! Да! Ты прав!»
Б: «Но я, может быть не совсем прав?
 А: «В своём роде, ты идеально прав!
Мой мысленный диалог прерывает гудок.
«Я умру. Мир жесток! Он приносит лишь одни огорченья. Зачем тогда мучатся? Зачем жить, когда Она выбрала другого! Такой любви, как теперь у меня уже никогда не будет! Господи, за что мне такое?!»
 Меня разбирает злость. «А мне за что такое? Господи, господи…» Я выстукиваю на компьютере ответ.   
«Ю7.» «Сходи-ка ты в холодный душ. Тогда поймёшь! Всё повернётся к лучшему! Верь в себя!»
«Да, но мне не только душа болит, но и живот…».
 «Сначала в туалет сходи, а потом холодный душ!» 
«А ты кто чтобы мною командовать?»
  Злость разбирает меня. Абориген, стал вести со мной разговоры. Его я спасаю, а ему что-то не нравится. И хоть нам разрешили только в крайнем случае вести разговоры я в него ввязываюсь. «Настройся на позитив!», говорю сам себе.
   «Я твой ангел хранитель! Я люблю ТЕБЯ! Я люблю ТЕБЯ!!! Я люблю ТЕБ! Я люблю ТЕБЯ!! Я люблю ТЕБЯ Я люблю ТЕБЯ!!!».
   Я вошёл в азарт. Но на этом всё. Больше трёх вольных фраз за смену не разрешено. Я итак, думаю, что эта, рыбонька свою боль в туалет от таких разговоров не донесёт. Однако,  думаю, ей полегчало. И в душе она….Уж точно сходит. И в душе она….Уж точно сходит. Может не под холодный, но тёплый душ точно. Господи, да прости мне мои грехи!
 Объективно скажи мне, кто лучше всех разбирается, знает, эту работу?- спрашиваю сам себя.
– Я! Я лучше всех!
– А объективно? Скажи объективно и по правде.
– Я лучше всех! Я всё смогу! Я всё успею!  Я всё сделаю как надо!
«Код 47 Аэ.» мысленно отмечаю я про себя. Ты начинаешь думать уже этими штампами.
Это не штамп. Это выработанная тысячелетиями «человеческая мудрость».
«Код 92 Влб» отмечаю про себя. И уже отвечая внутреннему я: «Я лучше всех, потому что очень верю в это. Потому что хорошо знаю свою работу. Потому что наибольший процент удачных решений принимаю я!»
…Но….
Сигнал.
– Извини – работа!
Читаю.
   Волосы мои встают дыбом.
«Душа моя раньше была птицей! Я летала волной и прекрасной птицей в высоте! Я любила этот мир, но теперь всё!»
Экран монитора показывает мне неё. Она стоит на мосту. По другую сторону перил.
Боже!- невольно восклицаю я. Что выбрать? Выбрать нужно очень быстро!
    «Код 11а» «Ты веришь в чистую любовь. Ты самая прекрасная девушка на свете! Самая изумительная и необыкновенная! Ты чудо! Ты не просто чудо, ты ВОСЬМОЕ ЧУДО СВЕТА!Ты рождена для восхищенья! Просто немножко не повезло с парнем. В тебе столько много любви! Они как бабочки слетятся на твою Вселенскую любовь! Это было испытание! Ты его прошла! Ты умница! Он, твой принц ждёт тебя за углом! Ты можешь умереть в любой момент. Но нужно попробовать! Ещё раз попробовать! Пойди и возьми его. Тебе стоит только посмотреть на его! Я люблю тебя, Твой Ангел Хранитель!»
Девушка…
   Смотрю на неё в экран. Она перелезает перила. Идёт. Смотрит. Улыбается утреннему солнцу и…парню что идёт навстречу. Они смотрят друг на друга. Они останавливаются. Парень что-то говорит. Она улыбается. Улыбается ещё более широко.
«Спасибо господи!!!» вонзается в меня фраза.
Да пожалуйста, нервный смех который раз за пробивает меня. Нет, работа моя нервная. Но….полезная!
   Помогают нам. «Нужная фаза в нужный момент!» Память слуга. Память хозяин. Память помогает решить проблему, а иногда, выбросив неверный «шар», как в суперлото «заваливает» психику на корню. Нужно только прорыть верные «каналы» и чтобы получать  правильные ответы. Расстройство, а порой и смерть, если не веришь в себя и людей. Верь, желай любви, удачи…
«Подобное притягивается к подобному». Ты вытащишь из болота его сейчас, а завтра он тебя…» Плюнь вверх – и будешь в своей слюне» «Не можешь устранить проблему? Направь в нужное русло. Нужное тебе русло». Штамп, как чеканная монета оправдывает мою циничность. Параграфы «внутренней силы» как ни забавно это признавать.
 Работа.
   Пульт. Я нажимаю на клавиши. Рояль. Сигнал. Резкий звук. Это состояние критического состояния ряда людей. Хотя мне, обычно, мне случайным образом выдаётся монолог. Один из десятков тысяч. 
   Тяжёлая сегодня смена. Я беру кофе и выхожу из своей каптёрки. Пью кофе. Утро нового дня. Утро нового дня начинается. И оно прекрасно. Прекрасно хотя бы потому, что оно есть! Потому, что в эти восемь утра, зимнего утра, когда ещё над землёй повис тёмный полог, стелется влажный туман. Потому что я стою и пью ароматный бодрящий кофе, с чувством выполненного долга. И еще, потому что через несколько минут придёт мой сменщик. Он самый лучший сменщик, которого я знаю. Жду его. Чья это фигура там маячит вдали? Да, это мой сменщик. С каждым его шагом всё более чётко вырисовывается его фигура. Стою. Смотрю. Курю. Скоро он будет здесь. Мой сменщик. Он сменит меня на посту Бога. И этот сменщик:
                – Ты!

Январь 2014 г. Николай Василевский

Перевод на украинский Людмилы Крыжановской.

                ВАХТА БОГА
   Жити людина повинна мудріше. Що не кажи, але жити мудріше дуже важко. Іноді, хоч головою об стінку бийся. І одночасно нести відповідальність за істинність рішень, які треба приймати негайно. 
   Світ багатоликий. Світ живе саме за своїми законами, як не крути. Світ знову і знову вперто йде на своє коло. Потрібно лише встигнути. Потрібно тільки збагнути, на яку натискати кнопку.
   Інструкція. Знання. Від мого знання залежить чиєсь життя. Міцна затяжка духмяної цигарки. Дим заповнює легені.
Глибоко. Я раюю у солодкому блаженстві. Спокійно. Спокійно, Миколо!
   Тривожний сигнал!
   «Ненавиджу! Ненавиджу! Він - козел! Кака-казел!!! Він - мерзотник! Він - звірюга! Хай буде він проклятий нав...».
   Прокльони вивергаються наче вулканічна лава.
   Зважаючи на глибину емоцій - дівчина років п'ятнадцяти. Що сталося? Еге ж, вона дізналася, що він гуляє з іншим дівчам. Та ще й вихваляється, як вона сама залізла до нього у ліжко, аби він досхочу робив з нею, що забажає. Жорстко! На жаль, таке життя! Підлітки часом такі нещадні один до одного! Потрібно зіграти на її почутті самоповаги. Натискаю кнопку.
   «Код 37 ааю» «Навіщо ти побиваєшся? Це його дірки від бублика. Розслабся. Вдихни глибоко. Не ти, а Він вріже гопака під оцю свистульку! До речі, Він, із цієї миті, пишеться з маленької літери. Ти - з великої! Ти здатна на перемогу. Невже ти не причаруєш цього хлопчиська? Розслабся. Тобі все під силу! Він грає на твоїх почуттях? Зіграй на його почуттях. Прикинься! Прийди до нього, начебто нічого не знаєш,
посміхнися йому, скажи ніби він найкращий чоловік у світі. Скажи, що він твій герой! Що він суперхлопець! Мачо! Нехай повірить. Нехай пустить слину від твоїх лестощів. А потім безжально дай йому одкоша. Потім знову звабно обмаж його медом насолоди. Нехай він збожеволіє від кохання до тебе. Пересиль себе саму. Тепер все відбуватиметься за твоїми правилами! Ти - найсильніша!»
   Бісова ковінька вашій матері. Я б'ю кулаком набите ватою опудало. На! На! Шмаркачі, навіть випалити цигарку не да...
    І раптом я пригадав. «Код 37ааю» Мене починає трусити нервовий сміх. Я сам потребую лікування! Клята робота! Націджую собі кілька крапель валер'янки.
   Знову кохання. Любофф рознещасна. Вона як Василиса Прекрасна, зелена ропухс, («я не ропуха, а жабонька!») зі стрілою у роті з'явилася до нього... дурбецала. А він каже, що мені б лазню..., що для мене лазня з друзями та пиво по суботах набагато важливіше за спілкування із твоєю жаб'ячою величністю! І все... Все цим сказано. І що там белькоче моя страждальниця? Як її звати? Ах, так, Олена...
   «Кохання на світі немає! Немає його! Кохання - це жалюгідна
повія в моїх очах! Люди користуються цим, ясна річ, щоб травмувати мою душу! А Петро, він взагалі падлюка і змій підколодний! Як же гарно брехав... Мені б народитися у попередньому столітті. Як боляче! Він використав мене. Використав наче одноразову серветку і викинув! Потвора! Як же я його кохала! Він для мене був найвродливішим! Він був... Був моїм сонцем! А тепер він... скотиняка! Зрадник! І друзям... тварюка! Всім друзям розпатякав! А тепер лазня для нього важливіша за мене! Повією мене зробив! Кохання на світі немає. Є тільки негідники на кшталт нього! А як жити без кохання. От коли знайдуть мене мертвою... Пошкодують! Але буде вже запізно жалкувати... я...».
   Цю вже врятовано.
   Знову сигнал.
   «Я кохаю тебе шалено! Ти найкраща! Ти найдивовижніша дівчина у світі! Ти найкраща за всіх! Найкраща з найкращих! Але ти не зрозуміла мене. А без тебе мені життя немиле. Тому... тому я приречений померти. І що після мене залишиться - тьху! - ляпка! І не дізнаються, що це був я... я... Та й кров... це бридко... тому потрібно...».
   От біда, знайшов свою прекрасну даму, а вона... виявилася прагматичною дівчиною. І як після цього всі нормальні думки з його голови не повисипаються? Естети задрипані! Хробаки! Ще довго думатиме, яким чином собі віку вкоротити. Бо естети! У зашморг, бачте, не полізуть – боляче, порізатися – від вигляду крові памороки одбирає, сміливості забракне з хмарочосу стрибнути...
   Ось такі телепні. Треба рятувати. Бо я вже знаю, що він обере... Пігулки… (Але у думках дурнувата надія жеврітиме, що його врятують раніше, ніж він гигне). Е... Проте є загроза не врятуватися.
   «Безмежне зоряне небо. Троянди. Розкішні троянди. Ліс. Ромашка ніжна і мила. І співи солов'їв... світанкові. У лісі. А краще на річці. Я помру і всі пошкодують про це. Всі: і Таня, і дядько Володимир, який мене не поважає, і...».
   Мені не хочеться слухати це пережовування шмарклів. Мені вже давно відомо, про що такі кажуть згодом. Ох, ці недолугі послідовники Петрарки! Петро, Петро, звідкіля ж ти такий взявся? Які ти книжки читав?
   Різкий дзвінок! Що там? Емоційний фон мого підопічного зашкалює. Тайфун! Екран показує мені його. Він гарячково кружляє по своїй кімнаті. Стискає-розтискає кулаки.
   «Нічого розуміти не бажають. Для них тільки закон - цар і бог! Кожне чванько гонориться наче найважливіше у світі цабе, потвора! Покидьки! Сволота! Я його впіймаю і вб'ю. А потім сам заріжуся. Або ментам здамся. Або втечу!»
   Я - приголомшений. Це - критична точка? Один з найнебезпечніших випадків.
   «Люди - виродки. Поки не запхаєш їх довбешкою до унітазу з лайном - нічого не вийде. Нічого не здатні усвідомити. Нічого розуміти не бажають. Для них тільки закон сили є цар і бог. Я його зловлю і вб'ю. А потім сам заріжуся. Або ментам здамся. Або втечу».
   Я розумію, що вляпався. Немає відповіді на цей... На це... Він бубонить ці фрази наче молитву. Мовби здійснює ритуал. Потрібно негайно відволікти його від цього божевілля!
   Я сідаю за комп’ютер, кладу пальці на клавіатуру.
   «Код 199 р».
   «Ти хочеш погубити своє життя через цього задрипанця? Зупинись! Невже ти так себе низько цінуєш, що не можеш протистояти цьому, кинувши виклик? Той самозакоханий козел бундючиться не по літах»
   Але як, же йому допомогти? Рівень силової боротьби. Тут абиякою фразою не відхрестишся. Що вибрати?
   Я розумію, що вкрай вляпався. Немає відповіді на цей... На це... Його так просто не переінакшити.
   Я СІДАЮ ЗА КОМП’ЮТЕР, КЛАДУ ПАЛЬЦІ НА КЛАВІШІ.
   Моя відповідь…
   «Ти хочеш угробити своє життя через цього відставної кози барабанщика? Зупинись! Невже ти себе так низько цінуєш, що на противагу не ладен дати відсіч? Якщо дивишся на предмет лише з одного боку, то затуляєш очі на його види з усіх інших ракурсів. Повір, ти спроможний! Ти все подужаєш. У цьому світі тобі до снаги зробити все, що забажаєш. У тобі безмежний світ любові. У тобі багатюща могутність любові. Слухай себе. Повір у себе. Ти сильніший за того пігмея. Ти це знаєш, просто боїшся визнати. Повір собі. ПОВІР У СВОЮ СИЛУ»
   Ще раз прочитати.
   Добре!
   Відправити…
   Я позначу це кодом «Д82і»
   Далі сигнал.
   Червона кнопка.
   «Краще б я у могилі лежала! Дихати без нього не можу. Божечко ж ти мій...» (Катя).
   Мені вже з першої фрази зрозуміло. І я знаю, що робити. Я натискаю на кнопку «Кт34». Код – ніжнесенький копнячок подрузі. Подруга набирає номер. Катя бере слухавку...
   - Катюнцю, гайда зі мною на дискач! Я тебе з такими кайфовими крутяками познайомлю!
   Вона врятована. Вона відволічеться і захопиться життям. Танці під музику багатьох рятували. Ясна річ, тільки під енергійну!
   Сигнал.
   «Мені гидотно. Я нікому не потрібен. Життя скінчилося. У душі вовки виють...»
   Еге, знову цей знайомий романтик! Що ж мені нарешті з тобою робити, Петро?
   Натискаю «Код 31 Бс7».
   «Цить мені! Годі скавчати! Вперед! Підніми своє випещене гузнечко і ступай. Вперед і будь героєм! Ти блискавичний, класний і красивий. Ти все зможеш! Тобі у всьому пощастить! Сміливіше! Дерзай! Вода камінь наскрізь пробиває! Потрібно тільки встати і набратися сміливості підійти до першої ж дівчині та познайомитися. Відмовить. Прагни до іншої, третьої! Ти ж чоловік! Ти все подужаєш! Виконуй!» 
   «Все погано, гірше не буває. Життя летить у прірву. Важко глузду добрати. Як згадаю її, так уся душа розмаїться
трояндами. Але чому так сталося? Чому вона не хоче зустрічатися? Невже чимось образив? Я вже двічі вибачався. Та вже світу білого не бачу. Не хочу жити! Душа...»
   «Як ви мене допекли! Всі жили витягли зі своєю душею! Скиглії!» Начебто дорослий хлопець. Сергійком звуть. Гарне ім'я! Ну, що ж, тримай Сергійко!
   «Код 10 Х1Т»
   Це мій улюблений код.
   «Випий валер'янки. Лягай спати. Ворушитимеш мізками над цим завтра! А якщо не заснеш протягом п'яти хвилин, то будеш у мене гірським цапом по всьому дому вихиляси вистрибувати! Цілісіньку ніч!!!»
   Спрацьовує.
   За що люблю свою роботу? За що? Так, я люблю свою роботу. Мистецька. І я завжди у пошуках ідеального коду.
   «М3Т0Б2» «Знайди свій фарт в тому, що в тебе є! Підітри соплі. Помий ноги. Холодною водою! Гарненько! Та й руки теж можеш помити! Лясни п'ять разів у долоні і дай оцінку тому, що у тебе є. Як там у мудрих? Цінуй те, що в тебе є! Здоров'я! Решту здобудемо! Потрібні тільки наполегливість і талант!»   
   На минулому чергуванні вигадав. Самому приємно читати!
   «Код 49 Ат». «Ромео і Джульєтта не відразу один в одного закохалися. Знаєш? Доля тебе ще не випробовувала. Доля тебе тільки вчила. Сприйми це як урок. Будь уважнішою. Не будь такою романтичною. Все твоє від тебе нікуди не втече. Вір у це - і дій! – діяти потрібно, а не плакати й страждати. Шлях здолає той, хто йде!"
   Десятків тисяч спроможних. Земля. Земля в мініатюрі. Земля. А на ній живе кілька мільярдів людей. Всі - занепокоєні. Всі чогось хочуть. Всі страждають від чогось. Деякі занадто близько підійшли до фатальної межі. Жахливо. Тому це, що ми
робимо, - добре. Це чудово вигадали. Вигадали і тепер вдосконалюємо. Постійно. Постійно на основі «Доповідних записок». Вони - двигун локомотива приведення «світу до гармонії». Ми - виконавці. Ми - маленькі боги, що відтягують людей від фатальної межі. Як це, кого? Переважно молодь! У цих 12-23 –літніх хлопців і дівчат психіка, залежно від вдачі, вкрай нестійка!
   Батьки. Виростили. Психологічно один раз оступився і... і все! Людина ладна померти! Тому наша служба створена для допомоги таким зневіреним. Мамі чи татові вони не розкажуть про свої проблеми - соромно. А думками... Вбивчі думки не зупинити. Тільки ми знаємо, наскільки буває людині погано.
   Не факт, що все відбувається гладенько. Не факт, що всі вони виживають…, але ми розробили систему «витягальних» кодів. Код - це декілька фраз, які здатні допомогти. Вибити з емоційного стресу. Кволі? Безсилим місце на смітнику? А може їм потрібно допомогти зміцніти? Один раз. Сигнал. І ще раз. І ще раз!
   «Мене ніхто не любить. Ніхто не цінує. Ось коли мене не буде -
вони пошкодують. Згадають. Життя не має сенсу. Я - безталанний. Світ паскудний і розтлінний. Ніхто мене не любить. Вони пошкодують, але буде запізно». 
   Натискаю кнопку.
   Код 23 «АВС1». Це Гном придумав. Прізвисько Віталія у нас. Хтось якось сказав: «Ти як справжній гном скарби відшукуєш. Добрі коди вигадуєш!» З того часу і пішло, Гном та Гном...
   «А що буде далі? Коли Мене не буде? А потім? Потім загребуть у землю. Трохи побідкаються. Забудуть. Забудуть? Ні. Я не такий. Я всім доведу, чого вартий. Вони потім плазуватимуть переді мною. Намагаючись ноги цілувати заради моєї прихильності. Але я... я...».
   Мене розбирає сміх. Примітивно. Примітивно, але працює. Зіграти на почутті самозакоханості. «Зараз мене відірвали від краю прірви, і то добре». Це весняне. Весняний дефіцит.
Авітаміноз. Зелені жеруть замало, зарази, тому й глюки їм ввижаються.
   «Життя скінчилося. Я без неї загину. Я її кохаю, а вона обрала Сергія. Сергія, козла, того самозакоханого жигало з великими біцепсами. Що ж мені робити? У петлю або порізатися?»
   Я нервую. Хлоп'яче кохання, яке не встигло зміцніти. Якщо це можливо назвати коханням. Скільки там йому? П'ятнадцять! Все ясно! Що вибрати? Нарешті натискаю «Код 21 Ль». «Це щастя, що доля відвернула тебе від неї так швидко. Це не для тебе. Це лише ваблення. Прийде твоя дівчина. Вона оцінить твій розум та інтелект. Треба вірити у це. Будь впевнений, вона прийде. Дуже скоро. Ти розумний! А розум цінувався завжди! Що взяти з цих лобуряк із великими біцепсами? Розуму порошина. Він швидко набридне їй. Ти ще переможеш. Головне - дій! Будь сильним! Покажи свій характер!».
   Ще один.
   «Ти нижче мого рівня! Хочу прояснити одну деталь. Ти - хто? Чому я в тебе, селючина-мугиряка, можу навчитися? Ти що собі уявив? Вийти заміж за тебе? Я з тобою трохи розважилася і зась! Второпав? Геть звідси! Молиться він на мене. Мотай звідси і більше не стирчи перед моїми очима!». 
   Чоловік повинен бути сильним. Чоловік повинен бути..., але
звідки і як стати сильним? А якщо він ще не має снаги повною мірою сформувати себе? А якщо це юнак із делікатною, хиткою психікою? А якщо обставини сильніші за нього? Жорстокий текст. Жінки, часом самі не усвідомлюючи, дуже травмують чоловіка. Чоловік! Він йде по дорозі і нічого не бачить. Ця фраза так і крутиться в його голові.
   «Що ж тобі сказати, парубче?» Я дещо розгублений. І раптом... мимовільний крик виривається з вуст. Я затискаю рота долонею. Він переходить дорогу в недозволеному місці, і з-за повороту вилітає машина... Водій, не встиг зреагувати. Збиває. Вискочив. Глянув. Що нерухомий... Злодійкувато озирнувся
навколо. Ніч. Нікого немає. І... і, різко стрибнувши в кабіну, …
газує.
   «От же звірюка!» Інших слів для нього у мене немає. Хто це? Комп'ютер видає мені дані. Новиков Павло. Сорок чотири роки. Одружений. Двоє дітей. Що ж... ти підписав хлопцю вирок? Його ще можна було врятувати. Нехай відплатиться тобі за твої діла. Бумерангом! Закладаю програму. Через сім з гаком років, щось подібне трапиться з його дитиною...
   Ефект бумеранга. Ми все знаємо про нього. Тільки де ця межа справедливості між людяністю і люттю?
   Кінець моєї зміни. Скоро кінець. Почуття втоми і задоволення.
  А: «Ти все зробив правильно?»
    Б: «Але не зміг врятувати...»
  А: «Я зробив усе, що зміг».
    Б «А чи не занадто ти самовпевнений, хлопчику? Ти сам –
справді безгрішна людина?»
   А: «Авжеж. У кожної людини є якийсь малюсінький гріх. Просто у мене є Воля, і з вірою у серці я зробив все максимально вірно. Абсолютно? Ідеально? Ні! Але з максимальним наближенням».
    Б: «Ага, знаю. Істина десь поруч тощо».
   А: «Так. Так! Так! Ти правий!"
    Б: «Але я, може бути, не зовсім правий?»
   А: «Унікальний в своєму роді, ти ідеально правий!»
   Мій уявний діалог перериває гудок.
   «Я гину. Це – світ нелюдів! Він приносить лише одні прикрості. Навіщо зазнавати такого болю? Навіщо жити, коли
Вона обрала іншого! Такого кохання, яке тепер вона сплюндрувала, у моєму житті вже ніколи не буде! Господи, за що мені таке?!»
   Мене розбирає злість. «А мені за що таке? Господи, господи...» 
   Я виклацую на комп'ютері відповідь.
   «Ю7». «Хутко біжи під холодний душ. Тоді там все зрозумієш! Все повернеться на краще! Вір в себе!"
   «Так, але мені не тільки душа болить, але і живіт...».
    «Спочатку біжи до туалету, а потім - під холодний душ!»
   «А хто ти за один, щоб мені наказувати?»
   Злість розбирає мене. Абориген почав зі мною патякати. Я його рятую, а йому щось не подобається. І хоч нам дозволили тільки у крайньому випадку вести розмову з візаві, я в неї встряв. «Налаштуйся на позитив!» - кажу сам собі.
   «Я - твій ангел-хранитель! Я кохаю тебе! Я кохаю тебе!!! Я кохаю ТЕБЕ! Я кохаю ТЕБЕ!! Я кохаю ТЕБЕ!! Я кохаю ТЕБЕ!!!».
   Мене трусить в азарті. Але на цьому зась. На протязі однієї зміни більше трьох вільних фраз не дозволено. Я також, думаю, що цей рибонька свій біль в туалет від таких розмов не донесе. Однак, думаю, йому полегшало. І в душі він... Уж точно сходить. Може не під холодний, але теплий душ точно. Господи, хай простяться мені мої гріхи!
   - Об'єктивно скажи мені, хто краще за всіх розбирається, знає, цю роботу? - запитую вголос сам себе.
   - Я! Я - найкращий!
   - А об'єктивно? Скажи об'єктивно і по правді.
   - Я - найкращий! Я все зможу! Я все встигну! Я все зроблю як треба!
   «Код 47 Ае», - подумки відзначаю про себе. Ти починаєш думати вже цими штампами.
   Це не штамп. Це розроблена на протязі тисячоліть «людська мудрість».
   «Код 92 Влб», - відзначаю про себе. І вже відповідаючи внутрішньому я: «Я краще за всіх, тому що дуже вірю в це. Бо добре знаю свою роботу. Тому що найбільший відсоток вдалих рішень приймаю я!»
   ...Але...
   Сигнал.
   - Вибач - робота!
   Читаю.
   Волосся моє стає дибки.
   «Душа моя раніше була птахом! Я літала хвилею і прекрасним птахом у височині! Я кохала цей світ, але тепер все скінчилося!»
   Екран монітора показує мені її. Вона стоїть на мосту. По інший бік поручнів над водою.
   «Боже!» - мимоволі вигукую я. Що вибрати? Діяти потрібно дуже швидко!
    «Код 11а» «Ти віриш у чисте кохання. Ти - найпрекрасніша дівчина на світі! Найрідкісніша і найофігенніша! Ти - диво! Ти не просто диво, ти - ВОСЬМЕ ДИВО СВІТУ! Ти народжена богинею для чарівного захвату! Просто дещо не пощастило з хлопцем. Ти – олтар кохання між трояндами краси! Вони як метелики злетяться до твого Всесвітнього Храму Любові ! Це було випробування! Ти його пройшла! У тебе золоте серденько! Він, твій принц, чекає тебе за рогом! Ти можеш померти будь-якої миті. Але потрібно спробувати! Ще раз спробувати! Впевнено йди та візьми його. Тобі варто тільки подивитися на нього! Я кохаю тебе, Твій Ангел Хранитель!»
   Ну ж бо, пташечко...    Дивлюся на неї в екран. Розумничка перелазить назад через
перила. Йде. Дивиться. Посміхається ранковому сонцю і... хлопцю, що йде назустріч. Вони дивляться один на одного. Вони зупиняються. Хлопець щось говорить. Вона посміхається. Посміхається наче ніжна зоря на світанку.
   «Спасибі ж тобі, Господи !!!» – блискавкою пронизують мене слова.
   «Та будь ласка!»… - нервовий сміх вкотре трусить мене. Ну, робота моя навіжена. Але... корисна!
   Допомагають нам. «Потрібна фраза в потрібний момент!» Пам'ять - слуга. Пам'ять - володар. Пам'ять допомагає вирішити проблему, проте іноді, викинувши помилкову «кулю», як в суперлото, «підтинає» психіку під корінь. Потрібно тільки прорити вірні «канали» аби отримувати правильні відповіді для тих, кому потрібна допомога. Бо маємо справу з розладами, а часом зі смертю, якщо хтось зневірився у собі та людях. Вір, бажай любові, удачі...
   «Подібне притягається до подібного». «Ти витягнеш з болота його зараз, а завтра він тебе...». «Плюнь угору - і будеш у своїй слині». «Не можеш усунути проблему? Спрямуй її в потрібне русло. Потрібне тобі русло». Штамп, як золота монета, за яку викупаєш життя у смерті, виправдовує мою цинічність. Цікаво, що параграфи «внутрішньої сили» добре допомагають, хоч це смішно визнавати.
   Робота.
   Пульт. Я натискаю на клавіші. Рояль. Сигнал. Різкий звук. Це - стан критичного стану безлічі людей. Хоча мені, зазвичай, випадково видається монолог. Один з десятків тисяч.
   Важка сьогодні була зміна. Я беру філіжанку з кавою і виходжу зі своєї каптьорки. П'ю каву. Ранок нового дня. Ранок нового дня починається. І він прекрасний. Чудово принаймні те, що він є! Тому, що о восьмій ранку, зимового ранку, коли ще небо вкрите темною габою хмар, на землю стелиться вологий туман. Тому що я стою і п'ю духмяну освіжаючу каву з почуттям виконаного обов'язку. І ще тому, що через кілька хвилин прийде мій змінник. Він найкращий наступник, якого я знаю. Чекаю його. Чия це фігура там маячить вдалині? Так, це мій наступник. З кожним кроком дедалі чіткіше вимальовується його постать. Стою. Дивлюся. Курю. Скоро він буде тут. Мій змінник. Він змінить мене на посту Бога. І цей змінник:
                - Ти!
Січень 2014 Микола Василевський