Сумував Андрійко, згадуючи маму,
У міськім притулку близ вікна.
Уявляв маленький, що не за горами
День, коли повернеться вона.
Згадував волосся, сяюче, як сонце,
Рідний голос, що так ніжно звав,
І в своїм будинку біленьке віконце,
У яке він зорі виглядав.
Та не прийде мама забирать Андрійка,
Бо забула мати про нього.
Ій ,здається, ближчі друзі та горілка.
Не дай Бог вам бачити цього.
Краще хай хлопчинка пам’ятає маму
Гарну й добру, як колись було.
Та вже не чекає він її так само,
Згадуючи ласку та тепло.
Не лищай дитину, бо вона ж рідненька,
Подаруй щасливе їй життя.
Кожен має право на турботу неньки,
На любов і щирі почуття.
Щоб там не траплялось у житті людини:
Біди, сум, поразки, море зла,
Ми не маєм права кидати дитину
В світі без батьківського тепла!
У притулку
© Copyright: Зульфира Кайбуллаева, 2014
Свидетельство о публикации №114011206118
Свидетельство о публикации №114011206118
Рецензии