Моiх птахiв не бачив нiхто

Моїх  птахів  не  бачив  ніхто,  та  ніхто    й  не  дивився 
В  моє  небо,  що  вистигло  наче  парне  молоко,
До  нього,  очима  з  безумною  синню,  ангел  молився
І  за  них,    і  за  мене,  в  кого  навхрест  забите  вікно.

Сполоханий    зойком  збожеволілих  півнів  останніх,
Світ  в  переймах  зродив  ослизлий  дощами  день,
Мої  птахи  крильми  гоїли  рани  пекучі  рвані
Рік  і  річищ  червоних  на  зап’ястках  напнутих  вен.

Захурделить  снігами,  забіліє  у  небі  імлистім,-
Це  птахи…  Знаєш,  знову  летять  на  твій  недалекий  схід,
Мої  перелітні…  У  розхристане  груднем  місто,   
Любий  ангеле  мій,-  ти  ж  у  силах  їх  лет  схоронить.

Хай  летять,  їм  не  можна  отак  залишатись    в  неволі,
Хай  не  я,-  хоч  вони  подолають  заобрію  час,
І  крильми  може  знову  чиїсь  в  тілі  втамують  болі,-
І  у  небо…  І  залишаться  там,    замість  нас,  замість  нас…