Згадаю в осінь, наодинці,
Стежину рідного села.
Стареньку татову криницю,
Солодку воду з джерела.
Співала пісню колискову,
Колись матуся на зорі,
І трави лагідно-шовкові,
Вклонялись пісні надворі.
Рушник мов пісню, вишиваний,
Ми бережемо все життя...
Не повернуть літа, та мами,
Лишилось лиш її шиття....
Знов засумують матіоли,
Як, в надвечір’я зацвітуть.
Вони, дитинство волошкове,
Через роки, не заростуть.
З під хмари промінь нахилився,
На старий яблуневий сад.
До трав і квітів притулився,
Де спав на росах зорепад.
Все поросло давно травою,
Не скрипне хвіртка надворі…
Коли той сад цвіте весною,
Летять додому, журавлі.
05 січня 2014 рік
Згадаю
© Copyright: Евгений Попроцкий, 2014
Свидетельство о публикации №114011204222
Свидетельство о публикации №114011204222
Рецензии
Такий приємний, мелодійний, зворушливий вірш, Євгенію. А я про свій батьківський дім ще не написала. На дану тему в мене получаються не то примітивні - не то бездушевні... Згадали мені і про матіоли, про які я вже і забула... Дякую.
А у вас - не тільки мовою вірш український, а й відчувається дух нації, її краса, проймаючий настрій, .... своєрідна лірика.
Ось я читаю і думаю: невже після приєднання Східної України до Росії ви вже ніколи не напишете українською і ця мова зітреться з вашої пам"яті і пам"яті вашого покоління........ ...........
Всіх благ!
Оксана Федишин 05.02.2014 02:32 • Заявить о нарушении
А у вас - не тільки мовою вірш український, а й відчувається дух нації, її краса, проймаючий настрій, .... своєрідна лірика.
Ось я читаю і думаю: невже після приєднання Східної України до Росії ви вже ніколи не напишете українською і ця мова зітреться з вашої пам"яті і пам"яті вашого покоління........ ...........
Всіх благ!
Оксана Федишин 05.02.2014 02:32 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.