Никола Вапцаров. Зоря

Николв Вапцаров

ЗОРЯ НАД МІСТОМ ВЖЕ ЗЛІТА...


Переклад з болгарської Любові Цай



Зоря над містом вже зліта.
Сирени рев
поміж дерев –
і пустота...
Це все – лише якась хвилина,
ні, не хвилина,
то є мить.
А потім знову галас зичний.
День променем ясним спішить,
отару ночі виміта.
Зоря
над містом вже зліта...

Зліта і сон з твоїх очей
в цю мить.
Летить
сирени голос,
натужний, змучений, хрипкий.
І день у хату суне кволо
через затьмарені шибки.
Твій посміх мимоволі лине
до світла, що навкруг бринить,
що так потужно й безупинно
у кронах гомінких шумить.
Ти йдеш. Але куди?
Не знаєш.

На цей завод твій шлях лежить,
йому віддав ти все на світі,
своєї долі кожну мить.
Від крутня чути прохолоду, –
вона приємно обдима,
і звуть сирени до заводу,
упину їм, гучним, нема.
То що? Завалено усюди:
закритих брам жура гнітить...
Протест собою повнить груди
і, як вулкан страшний, димить.
Ти недоладність відчуваєш,
що в світі діється  жорсткім,
і, наче вовк, прямцем ступаєш
упертим кроком. Поза тим
ти чуєш, як росте, як зріє,
руками місто огорта
бунтарський дух. І розумієш:
–Зоря над світом вже зліта.



Оригінал:

Никола Вапцаров

ЗОРА.СЪБУЖДА СЕ ГРАДА...


Зора. Събужда се града.
Сиренен вой.
След туй покой
и пустота…
Това е може би минута,
о, не минута,
то е миг.
И после пак отново тътен.
Денят разгонва с слънчев щик
стадата черни на нощта.
Зора.
Събужда се града…

Събуждаш се тогаз и ти
от своя сън.
Отвън —
сирените надуват
прегракналите си гърла.
Денят във стаята нахлува
през помътените стъкла.
И ти неволно се усмихваш
на тази бодра светлина,
която тъй упорно плиска,
шуми в зелените листа.
И тръгваш. Накъде?
Не знаеш.

Вървиш към непознат завод,
защото там остави всичко,
остави целия живот.
Ти чувстваш — още маховика
облъхва те с приятен хлад,
сирените — те тебе викат,
те непрестанно те зоват.
Но где? На — пътя е заприщен:
навред затворени врати…
В гърдите ти, като в огнище,
като в вулкан, протест дими.
Разбираш цялата нелепост
на този див, объркан свят
и тръгваш като вълк напреко
със твърди стъпки. А зад теб
ти чувстваш здраво как напира,
обгръща със ръце града
метежен порив. И разбираш:
— Зора. Събужда се света.


Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова