Ой, солнышко с загорья... Лина Костенко

Ой, солнышко с загорья, из загорья.
А из-за моря маревом седым               
восходит к стыни звёздного узорья
извечных дымарей извечный дым.

Чабанского костра всё реже  взблёстки,
на длинной свае шелестит стожок.
И бурелом гекзаметром  громоздким
лежит в лесу тропинок  поперёк.

Лес распевает хриплыми басами,
тропинку узкую ведёт на поводу.
зовётся то, наверно, небесами -
я выше облаков  уже  иду.

Тут в небе тихо. Не летают птички,
ни ветра шум, ни говорок  ручья.
И только зов Ивановой Марички
всё слышится из тех миров: - Ива-а-а…

Оригинал

Ой, із загір’я сонечко, з загір’я.
Із-за далеких марев і морів,
щоранку йде в холонучі сузір’я
одвічний дим одвічних димарів.

Чабанська ватра тліє коло за;ватри,
на довгій палі шелестить стiжок,
і бурелом громіздко, мов гекзаметри,
лежить у лісі поперек стежок.

Співає ліс захриплими басами,
веде за повід стежечку худу.
І це вже, певно, зветься небесами,
бо я уже над хмарами іду.

Тут в небі тихо. Ані шум потічка,
ні вітру шум, ні пташка лісова.
І тільки десь Іванова Марічка.
із того світу кличе його: –  Йва-а-а!..