Жарт вливий в рш про дзюдо

Не знаю, любі, що сказати
«Під час» і «після» й «до»
Мене рішили записати
У школі на дзюдо.
Хоробрим бути вчили,
Бандити, мов, не сплять,
Як вріжуть мені в рило,
То буду я лежать.
Аж страшно мені стало,
Це, хлопці, вам не гра,
То, мабуть, вже настала
В житті така пора.
Надворі як стемніє,
Втрачаєм ми запал,
Сховатись кожен мріє
У погріб чи підвал.
Той сором не сховати,
 З’їдають всіх думки,
Що будуть панувати
Нікчемні бандюки.
Заходжу я до залу,
На лаві швидко сів,
Щоб потім до підвалу
Ховатись не хотів.
Керує гарно тренер,
В шерензі всі стоять,
А потім всі до мене
По четверо біжать.
У пари стали згодом,
Як зиркав я  в вікно,
Багато тут народу
У білих кімоно.
Мені це до вподоби,
Така в дзюдо вже суть,
Хоч кинуть на підлогу,
А пику не наб’ють.
Бо вцідить хтось ногою,
Беззубим буду я,
Ще й стане наді мною
Й кричатиме: «Кія!»
Аж потом я укрився,
Коли це уявив,
Бо я ж ні з ким не бився
Й мене ніхто не бив.
Багато було страху,
Зробив як тренер крок
До мене й одним махом
Жбурнув на килимок.
Ще й падати гарніше
Було тоді мені,
Бо килим той твердіший,
Чим вдома на стіні.
Тренер інших добре вчив,
Всім нам битись треба,
Мене ззаду він схопив,
Потягнув на себе.
Потім довго ще кидав
Мене на підлогу,
Хто б оце мені надав
Першу допомогу?
Згодом тренер розпочав
Ще прийомів вчити,
Шию ліктем затискав,
Починав душити.
Ох зробився радий я
І боротись вчуся,
Не кричить ніхто «Кія!»,
Лиш цього боюся.
Не буде страшно в парку,
В бандюг проста там «суть»:
Захтять вони цигарку,
Ще й в писок надають.
Боротись з ними треба
В житті у кожну мить,
Тягнути їх на себе
І розуму повчить.
Бо людина не повинна
Жорстокою буть,
Дуже скоро в душах гине
Наша добра суть.