Крихти Украины

Збираю крихти України,
В собі, у свОїй  пам’ятІ ,
Ту саму мову солов’їну,
Що лине з нас у каятті.

Збираю щепки та відлуння,
Черкатих та сумних матусь,
Шкода, що нація прочуня,
Коли піде старий дідусь.

Нічо по сОбі не залише,
Піде в далеку далечінь,
Нотатку й слова не напише,
Оставе сльози й огорчінь.

УкрАїна! Свободна! Вірна!
Не полишай моїх думок!
І віршем вказана вечірня,
ПовИси мову на замок.

Не витирай ті щирі пісні,
Не відбирай свої книжки…
Бо руськіє ті ненависні,
Вже затоптали всі стежки.

Я поруч, я готова, Татку!
Твій Дух донести до дітей,
Лишай мене, як хочеш статку,
Але не лиш своїх вістей.

Намисто, квіти, вишиванки,
Кобза, Шевченко та трембіт…
Ми діти ТвОї, вихованки,
То ж не лишай земних чобіт.

Почуй, благаю, там, у хмарах,
Без мови нам не житіє…
Нема УкрАїни в кошмарах,
А от Росія й Польща є…

Жахіття нам, та не без їжі,
Стискають із усіх боків,
Бо, Батьку,  вони сильні й хижі,
З оскалом - голодом вовків.

Не відчуває серце серця,
Блукає розум у папірі,
І скоро тіні того мерця,
Блукати станеться по мирі.

Благаю, Батечку, ізруш,
Зміни червоне на стабільне,
Давай почнем новий аркУш,
Де Україна буде вільной…
8.01.14