Не ходiть
Хай вона травою поросте
Не робіть хреста, не тратьте силу
Я вже мертва, отже все пусте
Шкода, що не можете спалити
Ті останки з яких вийшов дух
В нашому містечку крематорій
Лише мрія, випадковий слух
І не згадуйте, не ворушіть сумління
Я зійшла, як березневий сніг
І мовчати буду, мов каміння,
Що скотилося до ваших ніг
Ось і все. Прощатися не буду
Щоб жалЮ у серці не будить
Чим жила... тепер про все забуду
Крапка. Спалах... і ... остання мить
Свидетельство о публикации №114010804781
"спалити - крематорій"? Якось "невногу" А що було до правки?
Олег Омелянчук 10.08.2019 07:53 Заявить о нарушении
Дурне... але... А я завше "невногу".
Літо, а смуток. Можливо спека і посуха, можливо - вік (63-не мало).
Коли від долі нІчого чекати. Ще ніби сила є, та нема впевненості. Дивуюся тому, як мізеріють наші люди. Немає у молоді прагнення до "знань", лише віртуальні забави. Позбавляють здатності мислити, творити, просто людяності. А поселяються думки, що у людини N "життів". І вже нема страху. Ні перед чим.
Країна "ЗОМБІВ".
Наговорила, Понаписувала...
Вибачайте.
Здоров"я Вам та удачі
Богдана Синюк 10.08.2019 15:12 Заявить о нарушении
Олег Омелянчук 10.08.2019 21:51 Заявить о нарушении