Суржик - третя державна!

Впевнений, що в кожного є кум/брат/сват/друг/сусід, що розмовляє суржиком. А може, таким суржиком, від якого вуха скручуються не гірше, ніж від матюків. Суржик активно використовується в побуті, у спілкуванні зі “своїми”, навіть на вулиці до нас частенько звертаються саме так. Я думаю, він розповсюджений не менше, ніж російська чи українська мови. Він як релігія у Радянському Союзі: офіційно всі атеїсти, але десь під ліжком або на верхній полиці шафи заховані ікони, свічки та інші церковні прибамбаси. Суржик вкорінився в нашому суспільстві настільки сильно, він став повноцінною мовою в нашій країні. В деяких регіонах він більш поширений, в деяких менш. Як та ж російська мова: на сході більше російськомовних людей, на заході менше. Але суржик, на відміну від української та російської, живе скрізь! Його розуміють всі і всюди! Хоч хто-небудь казав вам, що він не розуміє суржик? А от вигуків “ Я не понимаю украинский !” більш ніж достатньо. Від мала до велика, діти й пенсіонери, чоловіки та жінки. І цим людям не соромно. Хоча вони мали б спитати самі себе, як це так сталося, що вони не розуміють державної мови тієї країни, де вони вже живуть майже 20 років? Цю мову навіть не потрібно вивчати, достатньо запам’ятовувати одне слово на день, і за 20 років вже буде більше 7000 слів! Такий собі повноцінний кишеньковий словник! Розмовники іноземних мов для туристів містять близько 2000-3000 слів, а деякі взагалі 1000-1200 слів. Так може, справа не в самій мові, а в людях, які “ не понимают украинский ”? Може, справа в їхніх розумових здібностях? Не так вже багато треба знати слів, щоб вільно почувати себе в країні після двадцятирічного проживання в ній. Газети, телебачення, кіно, реклами використовують стандартні слова й речення, не вигадують нічого нового. Навіть собаки через рік-два дресування розуміють команди людською мовою, які їм постійно повторюють. Хоч російською, хоч українською, хоч англійською чи німецькою. У Франції таких людей депортували б через півроку. Бо французька влада вважає, що людина, яка не може або не хоче розуміти державну мову, не має права жити в їхній країні, що така людина створює проблеми для суспільства. От вони й обмежили час 6 місяцями, чого, як вважає влада й французькі громадяни, вистачає для вивчення базової мови. Повернемось до України. До суржику. Ніхто, думаю, не буде суперечити, що він розповсюджений дуже широко. Так чому б не зробити його третьою державною мовою? Чому, за думкою деякої кількості людей, російську можна і навіть необхідно робити другою державною, а суржик ні? Це не справжня мова? Ну той що! Всі мови народжувались як місцевий діалект більш поширеної мови, всі мови вбирали в себе слова, терміни й цілі звороти з інших мов, і так народжувались нові. От суржик — це найсучасніша й найуніверсальніша мова. Трохи російської, трохи української, трохи матюків, деякі слова взагалі невідомого походження. Чим не мова? Не одразу ж у кожної мови були підручники, правила вимови та написання! Справжня це чи не справжня мова — не в тому справа. Суржик використовується масово. Це вже є приводом для його офіційного визнання. Коли вмирає Папа Римський, то кардинали збирають конклав — аналог виборів. Новим Папою може стати один з кардиналів у віці від 65 до 75 років. Але існує ще один варіант. Так зване “обрання за поклонінням”. У цьому випадку Папою може стати будь-який священник, якому натовп поклоняється як живому Богу. Так от, за аналогією, суржик можна визнати державною мовою “за ознакою масового використання”. У регіонах скупчення суржикомовного населення відкривати школи з викладанням суржиком, дублювати для суржикомовних громад фільми їхньою рідною — суржиком. Документообіг зобов’язати проводити трьома державними мовами. Не забути про вивіски на магазинах, щоб обов’язково були й на суржику! В Канаді всі державні діячі під час промов половину говорять англійською, а половину французькою. А в нас робити промови на три частини: українська, російська та суржик. Що нікого не ображати. Ще можна по кілька слів чи речень казати грузинською, вірменською, турецькою, на івриті й хінді, не забувати ні про кого. Абсурд? Можливо. Але ніщо не може бути абсурднішим, ніж обрання Президентом людини, яка під час кожної промови видає перли на кшталт “одна палка, два струна” або “місто Балаклава”. Абсурд він і є абсурд. Якщо ми приймемо одне безглузде рішення, то іншого доведеться чекати дуже недовго.