Крилатий вовк

КРИЛАТИЙ ВОВК

Щоночі, тільки місяць ввійде в силу,
Крилатий Вовк до мене прилітає,
І крильцями до себе пригортає,
І бавить казкою…

О що то за казки!

Нема там зла.
Добра там теж немає.
Немає друзів там,
Немає й ворогів.
Одне лиш сонечко
Точнісінько так сяє,
Як для землян,
Сестер моїх, братів!

А вже любов... 

Любов не те що наша.
( Бо наша подругою
ненависть зове).
Любов, як перл,
Як кришталева чаша,
Мов та сльоза
З трояндових джерел!..

О незрівняний спокій!..
Куди зникає він,
Як Вовк злетить,
Коли навкруг
Усе загомонить
І заморгає?..

Раз запитав я Вовка:
 – Вовче-брате, твої казки –
То Яв чи Нав для нас?
Невже тягти нам й далі,
Замість коней,
Розбитий світ – скрипучий тарантас?
Невже війна –
Одвічна наша доля?
Невже наш мир
Недоля заскубла?
Невже нам не розплутати ніколи
Гидкі вузли одвічного кубла?..
 
– Твоє «невже»? – Вовк відповів, помовчав,–
Вже одійшло, мов ніч, за небокрай.
Мої казки в тобі – чарівний промінь.
То ж не барись,
Скоріше розцвітай!
Як ти в цвіту,
То що тобі до туги?
Той аромат –
Мов пісня лугова.
Радій життю,
Коли твій мед пригубить,
Хоча б одна-однісінька бджола!

(З книги "Крилатий Вовк")